Глава 7

— Сьогодні ти не на машині? — поцікавилась Юстина, коли вони з Яремою вийшли з ресторану.

Свято підійшло до завершення, і гості почали розходитись. Усі були трохи втомлені, проте задоволені. Юстина теж.

Вона наважилась потанцювати не тільки з Яремою, а ще й декількома колегами. Навіть завідувач відділення запросив її до танцю. Ярема теж не сидів сидьма. Танцював зі старшою медичною сестрою відділення, з аптекаркою, з дружиною винуватця свята і з найстаршою санітаркою відділення. Поважна жіночка глибоко пенсійного віку спочатку не погоджувалась, а потім все ж не встояла та пішла до танцю. Юстина з цікавістю спостерігала за усім цим з імпровізованого танцювального майданчика, кружляючи з іншими партнерами. Він був неймовірний, цей Ярема Бабат.

Потім винесли святковий торт і охочим подали каву та чай. Шоколадний торт виявися настільки смачним, що Юстина аж примружилась, перевалюючи його на язиці.

— Це справжня амброзія! Треба буде дізнатись його назву.

Несподівано Ярема підсунув до неї свою десертну тарілку.

— Бери ще мій шматок.

— Та ну! Ти ж навіть не спробував.

— Не страшно. Я отримав задоволення, спостерігаючи, як ти його їси.

Ярема всміхався, але виглядав дуже щирим, і Юстина не образилась.

— Наче вперше дорвалась до солодкого? Не візьму. Їж сам.

— Тоді доведеться його залишити. Шкода, — зітхнув Ярема.

— Це… шантаж? — Юстина дивилась Яремі в очі, і він свої не відводив.

— Ти мене розкусила.

Бісики в його очах ставали усе помітнішими, проте Юстині це подобалось.

— Гаразд. Цей шматок тепер мій. Але якщо я погладшаю, це буде на твоїй совісті.

— Домовились…

 Подужавши десерт, присутні заспівали імениннику «Многая літа» і потихеньку почали розходитись. Юстина ж навіть пожалкувала, що святу підійшов кінець…

— Не на машині. — Ярема підійняв комір свого пальта, бо на вулиці здійнявся вітер. Навіть в щоки закололо. — На застілля автомобіль не беру.

— Несподівано, — промовила Юстина, спостерігаючи, як в очах Яреми запалюються та гаснуть вогники. Мабуть, завтра вона пошкодує, що була настільки відвертою, але зараз їй було надто добре, щоб слідкувати за словами.

— Чому ж несподівано? — Вітер ворушив його волосся та розвівав довгі поли пальта. Усе це, а ще піднятий комір, посмішка й блиск очей надавали Яремі особливо романтичного вигляду. Тепер Юстина добре розуміла тих дівчат і жінок, які зітхали при його появі. — Хіба Сергій бере з собою автомобіль на свята?

Юстина дуже обережно похитала головою. Вона відчутно оберталась по дивній траєкторії, хоча Юстина і не почувалась п’яною.

— Ні, не бере.

— Тобто для Сергія така поведінка норма, а для мене — ні?

Ну от. Мабуть, про Сергія взагалі краще не згадувати.

Юстина торкнулась рукою рукава чоловічого пальта.

— Не ображайся, будь ласка. Я поясню.

— Поясни. Мені справді цікаво. Обіцяю не ображатися.

З ними попрощались декілька колег, які у цю мить проходили повз, і Юстина помахала їм вслід.

— Розумієш… — Як би це пояснити, щоб не нашкодити їхнім дружнім стосункам? Юстина надто їх цінувала, щоб втратити через дурні теревені. — Тільки не ображайся.

— Я ж пообіцяв.

— Так от, я уявляла тебе якимось… хуліганом, чи що. Хлопцем, якому подобалось порушувати загальноприйняті норми поведінки.

— Хуліганом? — Ярема тихо розсміявся, закидаючи голову назад. Він завжди так робить. Цікаво, Ярема знає, що це йому дуже пасує? — Цілком можливо, що я дійсно такий.

— Я серйозно так думала! — заявила Юстина, однак теж не стримала смішок.

— Але ти сказала це в минулому часі. Тепер щось змінилось?

— Гадаю, що хуліган погано поєднується з заняттями танцями та годуванням білочок.

— Ти запам’ятала. — Тепер він дивився на неї серйозно, і це бентежило ще більше, ніж його неймовірна посмішка. — Але це теж в минулому.

— Але воно важливе, наше минуле! — настоювала Юстина.

— Для кого важливе?

Його голос став сумним. Чому?

— Для мене, — відповіла Юстина впевнено, щоб Ярема не сумнівався.

— Хіба що для тебе.

— Ей! Чому так скептично? Минуле зробило нас тими, ким ми є зараз. І я ніколи не повірю, що для тебе воно не важливе, інакше ти б мені про нього не розповів.

— Дарма, мабуть, розповів. Тепер ти про це міркуєш.

— Ні, ти що! Якраз добре, що розповів! Страшенно цікаво було послухати. Ми ж друзі?

Перш ніж відповісти, якийсь час Ярема просто стояв і дивився на неї.

— Так, ми — друзі.

— Юстино! — до них підійшов завідувач відділення. — Ти як добиратимешся додому?