Глава 6

Святкування дня народження завідувача відділення було в розпалі, коли Петро Коваль раптово зазбирався додому. За святковим столом він сидів коло Юстини, і саме завдяки йому вона почувала себе незайвою на цьому святі.

Юстина вперше прийшла на подібний захід без чоловіка. Хоча у залі ресторану були присутні переважно знайомі їй люди, ті, з ким Юстина щодня перетинається в лікарні, вона досі почувала себе не зовсім некомфортно. Зазвичай Сергій відсував для неї стільчик біля кута стола, і своєю фігурою ніби відокремлював від усіх. В результаті Юстина спілкувалась майже завжди лише з ним.

Сьогодні за старою звичкою вона влаштувалась з самого краю зсунутих до купи та накритих однією довгою скатертиною столів з протилежного боку від іменинника. На щастя, поруч всівся Петро, якого вона знала ще з тих часів, коли тільки прийшла до лікарні. Юстина була знайома з його дружиною та дітьми й могла побалакати з ним не лише про роботу.

Її сукня викликала справжній фурор. Можливо, й не тільки сукня, але Юстині було простіше думати, що увагою вона завдячує саме вбранню.

Коли перед обідом Сергій повіз Зорянку до її батьків, Юстина почала готуватись до свята. Поміркувавши, вона не стала завертати волосся у звичний вузол, а розпустила по плечах у вигляді красивих локонів. Зробила доволі простий макіяж, але скористалась яскравішою ніж зазвичай помадою.

Чомусь саме цього разу Юстина дуже хотіла виглядати гарною, а не звичною усім «сірою мишкою». Звідки взялося це прагнення, Юстина не знала, а шукати можливі варіанти джерел не хотіла. Щоправда, існувало одне пояснення, яке Юстину майже влаштовувало. Найімовірніше, бажання мати кращий вигляд ніж зазвичай народилося тоді, коли вона побачила у вітрині крамниці чарівну сукню, яка примусила Юстину боротися за можливість її одягнути.

Дехто з присутніх знову і знову зі здивуванням поглядав у бік Юстини. Їй ніби й сподобались здивовані та іноді навіть захоплені погляди колег, однак, як виявилось, Юстина зовсім не знала як себе поводити, коли на неї спрямувалось стільки уваги. На роботі вона ніколи не комплексувала, а тут… Виходить, що замало бути гарною. Потрібна ще й чимала віра у власні сили. Петро навіть не підозрював, що фактично рятував Юстину від її власної невпевненості.

Цікаво, зі сторони це дуже помітно? І поцікавитись немає в кого.

Щойно Петро повідомив, що йде геть, Юстина захвилювалась. Що ж вона тепер робитиме? Сидітиме одна однісінька у своїй шикарній сукні на видноті…

— Послухай, Петре, — вона торкнулась його руки, коли він вже підійнявся з місця. — Ти можеш відвезти мене додому? Тобі, здається, по дорозі.

— Додому? Чому? Ти ж казала, що Сергій на іншому святі. Збираєшся сидіти в чотирьох стінах одна?

— Ну… Подивлюсь спокійно телевізор… Якийсь серіал.

— Якийсь? — Петро похитав головою. — Ти коли востаннє дивилась серіали?

Юстина зітхнула.

— Не пам’ятаю. Давно. Маєш що порадити?

— Смієшся?

Їй було не до сміху.

— Та ні. Ну то книжку почитаю.

— Зрозуміло, — промовив Петро, хоча, що йому було зрозуміло, для Юстини як раз незрозуміло. Коваль тим часом оглянув стіл. — Дідько, навіть не знаю, кому тебе довірити! Одні бахурі за столом.

— Що ти сказав? Довірити?!

— О! Знайшов.

— Петре, негайно припини! Чуєш? — тихо прошипіла Юстина та сіпнула його за піджак. — Не потрібно мене комусь довіряти. Я ж не дитина, врешті-решт!

— Гірше. Тобто, краще. Ти — гарна жінка. — Вочевидь, Петро вирішив не привертати зайву увагу криком і попрямував в обхід столу. Дорогою перекинувся словами з Максимом Максимовичем Ткачем і рушив далі.

Юстина з тривогою слідкувала за його пересуваннями, а коли він зупинився, їй аж подих перехопило.

«Ой, ні! Як каже Коваль — дідько!»

Петро побалакав з Яремою, і той негайно підвівся з місця. Узяв з собою лише келих.

Юстина привіталась з ним ще на початку святкування. Ну як привіталась — кивнула, бо Ярема стояв у іншому кінці зали серед колег. Тоді він всміхнувся, коли її побачив, і підійняв догори великий палець. Вона всміхнулась у відповідь. Потім неодноразово ловила себе за тим, що спостерігає за Яремою. Але чому ні? Вона і за іншими спостерігала. А що ще робити на святі?

Та коли Петро Коваль заговорив з ним про неї… Юстина розсердилась і трохи запанікувала.

Вона вмовляла себе, що Ярема — практично друг, і тому немає жодної причини ось так нервувати, та й взагалі він — найкращий вибір за цим столом, але несподіване хвилювання з його наближенням лише зростало. Звідкіля воно взялося, аналізувати не було коли, але в голову все ж прийшов один спогад — про те, що Віталія шукала особливу білизну.

— А він завжди таким був?

— Яким?

— Гарним. В усьому. Він страшенно привабливий. Я вперше зустрічаю такого чоловіка...

Замислившись, Юстина не одразу почула, що до неї звертаються.

— Юстинко, все гаразд? — стурбовано поцікавився Коваль.