Глава 4

Наступного дня сімейство Вертій виходило з дому разом. Перед цим вони, звісно ж, зіграли у свою вранішню традиційну гру «Треба снідати вдома», але до миті, коли Сергій виголосив «Виходьмо», Юстина та Зорянка вже були зібрані. Навіть пальта та чоботи вдягнули, а Зорянка ще й нову рожеву шапочку з велюровими вушками лисички, бо після учорашнього дощу помітно похолодало.

Сергій вибіг з квартири першим і одразу почав спускатись, щоб завести автомобіль. Він, як завжди, поспішав. Юстина вийшла за руку з донькою. Поки замикала двері на ключ, на сходовому майданчику з’явилась молода жінка та почала відмикати сусідні двері. Юстина з цікавістю поглянула на примітну особу в елегантному пальті та капелюху і не витримала — запитала:

— Перепрошую, що цікавлюсь. Ви — наша нова сусідка?

Жінка поглянула в їхній бік і всміхнулась.

— Я б не проти. У вас дуже гарний будинок. Усі ці високі стелі, паркет, печі в кутках кімнат, вузькі вікна… Мені дуже подобаються старовинні будівлі. Працювати з ними важко, але цікаво. Мабуть, саме тому замовник і запросив мене для цієї роботи. Мої колеги дали людині слушну рекомендацію.

— Замовник?

— Так. Я — усього лише дизайнерка інтер’єрів.

— А замовник хто?

— Я не уповноважена це розголошувати. Гадаю, ви познайомитесь з ним, щойно завершиться ремонт. Можу лише сказати, що терміни дуже стислі. Людина хоче в’їхати якомога швидше.

— Ого. Зазвичай замовники контролюють процес, — зауважила Юстина. Коли перед народженням Зорянки вони робили косметичний ремонт — вперше після того, як бабусі не стало, Сергій щодня перевіряв роботу та витрати майстрів. Щоправда, Юстина тільки пораділа, що чоловік не доручив це робити їй.

— Згодна з вами. Зазвичай я на такому підході наполягаю. Однак цей сказав, що повністю покладається на мій смак. Дехто не любить навколо ремонтну метушню.

— Мабуть. Гарного дня! — побажала Юстина жінці та почала разом із Зорянкою спускатися вниз.

— Чому так довго? — незадоволено поцікавився Сергій, коли вони опинились в салоні. — Ви мали спуститись ще п’ять хвилин тому.

— Вибач, — звично вимовила Юстина і пристебнула пояс безпеки.

— Мама розмовляла з тітонькою з брошкою, — повідомила Зорянка. На цей аксесуар Юстина уваги не звернула.

— Що ще за тітонька? — поцікавився Сергій, але в цю мить несподівано заглухнуло авто, і він сердито зиркнув на Юстину, ніби саме вона була в цьому винна. Поки Сергій знову наводив машину, вона Юстина намагалась пояснити, чому запізнилась.

— Уявляєш, у нас по сусідству буде ремонт? Ми бачили дизайнерку, яка керуватиме процесом, і навіть перекинулись з нею кількома словами. Хто там мешкатиме, вона не сказала, але…

— Ви теревенили з дизайнеркою про чужу квартиру? — перебив її Сергій.

Цього разу Юстина виправдовуватись не захотіла. Час від часу їй це просто набридало. Замість цього поцікавилась:

— Хіба тобі не цікаво, що діятиметься за твоєю стінкою?

— Ні, якщо тільки це не заважатиме мені відпочивати. Увечері, коли я повертаюсь з роботи, та у вихідні дні ремонтні бригади зазвичай не працюють. Спільна стінка у нас лише в кухні. Який з цього висновок? Дуже простий. Мене не цікавить ані ремонт, ані господар квартири. Я і з попередньою господинею лише вітався. У мене інше коло спілкування.

— Та все ж краще мати за сусідів спокійних людей. Гадаю, що це важливо. Хоча й від нас абсолютно не залежить.

Мотор нарешті запрацював, і Сергій надавив на газ.

— Саме так. Ти краще подумай, що одягнеш в суботу до ресторану.

— Ресторан! Добре, що ти мені нагадав. Про це я ще не думала.

Юстина зовсім забула, що в суботу завідувач відділення святкує свій день народження. Йому виповнюється п’ятдесят п’ять.

— А варто було б подумати. Там будуть серйозні люди, тож треба прийти в чомусь елегантному. Ти ж дружина доктора наук, доцента кафедри, майбутнього професора і в перспективі завідувача кафедри.

— Серйозні люди? Це хто ж? Мера точно не буде. Ну, прийде директор лікарні, начмед…

— Стоп! Який начмед? З якого дива на дні народження проректора з наукової роботи має бути начмед?

— А! Зрозуміла. Однак, я вперше про це чую.

— Знаєш, я навіть не здивований, — саркастичним тоном зауважив Сергій.

— Не правда. Просто ти не казав мені про день народження проректора, — обурилась Юстина.

— Казав.

— Ні. Я б запам’ятала, — настоювала на своєму Юстина.

— Краще подумай про сукню. Якщо треба, то придбай. В тебе нещодавно була зарплатня. І досить вже зі мною сперечатись.

— Тату, не кричи на мамусю, — вигукнула з заднього сидіння Зорянка.

Сергій подарував Юстині ще один звинувачувальний погляд.

— Я не кричу, а чемні дівчатка не заважають дорослим спілкуватись, — кинув він доньці.

Юстина побачила в дзеркалі, як насупилась донька, і заговорила тихіше: