Глава 3

Петро Коваль виявився правий — сьогоднішнє чергування справді проходило доволі спокійно. Черговій хірургічній бригаді навіть вдалося повечеряти. Вони замовили доставку з одного з ресторанів.

Поки чоловіки дивились по телевізору футбол і активно вболівали, Юстина понаписувала щоденників для своїх пацієнтів і загалом підтягнула медичну документацію.

Щоб зателефонувати чоловікові їй довелося вийти в лікарняний коридор, який проходив крізь усе відділення, бо в ординаторській було надто шумно. Від дверей до вікна було лише декілька кроків, і Юстина сперлась об підвіконня, щоб поспостерігати за миготінням вечірніх вогнів.

— Привіт. Ви там як? — поцікавилась, коли Сергій звично промовив «Вертій».

— Та нормально все. Повечеряли. Ось тепер намагаюсь вкласти Зоряну спати. Все, як завжди.

Юстина почула, як чоловік позіхнув. Зазвичай Сергій теж лягав спати доволі рано і тому вже давно не чергував по ночах. Все, як завжди.

— Як минув твій день? — запитала, адже вони не бачились від самого ранку.

— Нормально минув.

— Є якісь новини в університеті?

— Нічого цікавого. Я б сказав, якби були новини.

Ну от, здається, все обговорили.

— Поклич до телефону Зорянку. Хочу з нею побалакати.

— Тільки не розбурхай дитину перед сном. Вона і так вередує.

Знову він зі своїми повчаннями. Останнім часом Сергій дуже нагадує свою матусю не тільки зовні.

— Гаразд.

Буквально за мить в трубці залунав дзвінкий голосочок.

— Мам, мені треба жолуді. І каштани. І листочки кленові. Вихователька сказала принести. Обов’язково принести.

— На коли?

— На завтра.

— У нас у дворі ростуть каштан і клен. Чому ви з татком не назбирали? Ти просила його допомогти?

— Просила, але татко не хотів бруднити руки. Сказав, що у хірурга руки мають завжди бути чистими. Чекати, поки я сама позбираю, теж не хотів. А потім сказав, що ти допоможеш.

А вона хіба не хірург?

Якщо Сергій не хотів збирати каштани ввечері, то зранку точно не збиратиме. Поспішатиме на пари. Юстина стримала роздратування. Дитина ж не винна.

— Донечко, завтра зранку принесу каштани прямо в дитсадок. Гаразд?

— Гаразд.

— Ти не голодна?

— Тато підігрів сирники. Ми їли їх зі сметанкою, і всі з’їли.

— Добре. Твій татко — молодець, що тебе і себе нагодував, а ти молодець, що все з’їла. Тепер почистиш зубки, переодягнешся в піжамку, ляжеш в ліжечко й будеш ще більша молодчинка. Будеш?

— Буду.

— Добраніч, доню.

— Добраніч, мам.

Юстина завершила розмову, поклала телефон до кишені, розвернулась і мало не наштовхнулась на Ярему.

Це було настільки несподівано, що Юстина мимоволі випалила:

— Ти підслуховував!

І це було не запитання, а констатація факту.

Ярема кліпнув і видав:

— Як можна?! Я не підслуховував. Хіба що трішки. Присягнутись?

Він промовив це цілком серйозно, але Юстина по очах зрозуміла, що його ця ситуація розвеселила.

— Ти насміхаєшся?

— Над тобою? Нізащо! — Ярема приклав долоню до грудей, ніби справді присягався. — А що, розмова була секретна?

Запитання пролунало приглушено, навіть змовницьки, і Юстина вже не криючись розсміялась.

— Дуже секретна. Побажала доньці доброї ночі. А що ти тут робиш?

— Чергую.

Ярема відчинив двері до ординаторської та махнув рукою, запрошуючи Юстину увійти.

— В хірургічному відділенні? Операцій ніби немає. Чи я чогось не знаю?

Юстина увійшла до ординаторської. Там досі показували футбол. Ярослав та Артур навіть голови не повернули в їхній бік, сперечались через якусь ситуацію на полі.

— Немає. — Ярема зачинив за собою двері. Кивнув на екран. — Хочу футбол подивитись, а в реанімації з телевізором туго. То в тебе є донька?

Такий різкий перехід. Але секрету тут немає.

— Є.

В матчі оголосили перерву, і чоловіки почали жваво обговорювати подачі, голи та суддів.

Юстина ж увімкнула кавоварку, влаштувалась на дивані, одягнула навушники та почала слухати авдіодетектив. Навіть очі заплющила, щоб зосередитись на сюжеті. Вийшло. Та у якусь мить ніздрі залоскотало приємним гарячим ароматом. Юстина розплющила очі та здивовано закліпала — Ярема тримав перед нею чашку з кавою.

— Бери, бо гаряча, — промовив так, ніби робив це для неї щодня, і Юстина взяла чашку, вимкнула запис і витягнула з вух навушники.

— Спасибі.