2-а

Наступного дня Юстині довелося піднятися з ліжка на годину раніше, ніж зазвичай. Причиною була не надзвичайна подія.

Сьогодні Юстина мала нічне чергування, тому зараз мусила приготувати не тільки сніданок, але й вечерю. До того ж щось таке, чим Сергій зможе поснідати завтра. Щоправда, він не любив нічого розігрівати — взагалі щось робити на кухні, але мирився з цією необхідністю бодай у такі дні.

Чоловік був не проти, якби Юстина взагалі не мала чергувань, але в лікарні таке неможливо. Щоб позбутись чергувань, треба перейти на роботу до поліклініки — приватної чи муніципальної. В приватних медичних закладах міста вільних місць не було, та й корисних знайомств, щоб туди влаштуватись, теж, а в муніципальних поліклініках хірурги отримували мізерну зарплатню.

Щоправда, існувала ще одна причина, через яку Юстина так і не поміняла місце роботи. Сергій не хотів, щоб вона працювала деінде. Волів, щоб дружина була поруч. Юстині це здавалось дуже романтичним. Саме тому вона не поспішала щось змінювати, хоча з кожним роком витримувати ритм роботи в хірургічному відділенні ставало все важче. Адже на Юстині тримався ще й сімейний побут.

— Ще не готово? — пролунало за її спиною.

— Вже накладаю.

Юстина швиденько поклала на тарілку розсипчасту гречану кашу та котлету, додала салат з томатів і поставила усе перед чоловіком. Сергій, вже одягнений та поголений, упіймав її за руку та приглушено вимовив:

— Дякую за ніч.

Юстина почервоніла і задоволено всміхнулась. Минулої ночі чоловік поводився особливо пристрасно, і вона теж не відставала. До того ж не кожного разу він дякував за ніч. Принаймні, Юстина до такого не звикла.

— Мені теж сподобалось, — висловилась щиро, як відчувала.

— Тихіше. Ще Зорянка почує. Краще дай мені виделку, — насупився Сергій.

Настрій одразу зіпсувався. От навіщо він так?

— Зорянка нічого з нашого діалогу не зрозуміє. Вона ще маленька.

Юстина дістала з шухляди виделку та поклала перед чоловіком.

— От і нехай від маленького не звикає до відвертих розмов. Це розбещує. — Юстина не розуміла, як їхній короткий діалог міг когось розбестити, але промовчала. Починати ранок з суперечки — не надто вдалий початок дня. — Зорянко, ходи снідати! — несподівано крикнув Сергій. Юстина обпекла палець об пательню та негайно запхала руку під холодну воду. Хоч би не було міхура. Їй ще працювати в рукавичках.

— Не хочу їсти! — долинуло з дитячої.

— Обов’язково треба снідати! — не відставав Сергій. — Юстино, а де її тарілка?

— Зорянка все одно не снідатиме, — не обертаючись, огризнулась Юстина. — Покладу, якщо прийде.

— Але дитина мусить бачити, що її матуся хоче, щоб вона поснідала.

Юстина мовчки здублювала тарілку Сергія та поставила на кухонний стіл. Це було простіше, ніж щоразу доводити своє.

— Сніданок на столі! — крикнув Сергій.

— Я поснідаю у дитсадку! — стояла на своєму Зорянка.

— Яка ж вона вперта. В цьому вона вдалась до тебе, — заявив Сергій. — До речі, ти забула про мою каву.

Хоча Юстина не розуміла, в чому проявляється її впертість, вона вимкнула конфорки, налила в чашку каву і поставила перед чоловіком.

— Я йду одягатись.

— Забув сказати. Я поспішаю. Так що ти спочатку заплети Зоряну, а вже потім одягатимешся. Я відвезу її в дитсадок, а ти доберешся тролейбусом. Гаразд?

Хіба у неї був вибір?

— На вечерю приготувала сирники. Перед виходом поставлю до холодильника. Сирники можна лише підігріти у мікрохвильовці. Гречана каша та котлети теж ще залишились. За потреби знайдеш у холодильнику.

— Їх теж можна запхати до мікрохвильовки?

— Можна.

— Гаразд…

* * *

Протягом дня Юстина бачила чоловіка лише здаля. Спочатку Сергій проводив практичні заняття, а по обіді пішов читати лекцію. Відповідно, до лікарні сьогодні вже не повернеться.

Юстина теж не дармувала. Обхід, перев’язки, планова операція на жовчному міхурі, де вона асистувала, потім в її палату поступив пацієнт з гострим панкреатитом… Ось так і вийшло, що сісти на диван в ординаторській, щоб просто відпочити, Юстині вдалося лише по третій.

Їй хотілося кави, однак Юстина згадала, що досі не пообідала.

Чергова порція кофеїну на голодний шлунок?  Так недовго заробити не тільки гастрит, але й виразку шлунку. Але для того, щоб пообідати, знову необхідно кудись йти — хоча б спуститись на перший поверх, де розмістилась маленька кав’ярня, і в якій можна перекусити. А у Юстини ноги аж гуділи.

Поки вона вагалась, обираючи між необхідністю пообідати та бажанням посидіти хоча б з годинку, в ординаторську зайшов Петро Коваль. Саме йому Юстина сьогодні асистувала під час операції.

Він поглянув на Юстину і констатував:

— Втомилась?