1-а

Ярема стояв спиною до вікна, тому роздивитись його як слід не вийшло. Зрозумілим стало лише те, що у свої тридцять п’ять він все ще був струнким і не полисів. Та й голос ніби не змінився, якщо про це можна судити по промовленому коротко та по-діловому «Вітаю, колеги».

Цікаво, Сергій вже знає, що Ярема працюватиме в їхній лікарні? Як надовго тут Бабат? Чому перебрався саме сюди, адже досі працював у столиці? Здається. Принаймні, на минулій зустрічі випускників це жваво обговорювали, бо Ярема на неї не приїхав. На жодній зустрічі не був.

В університеті вони з Яремою не товаришували й навіть майже не спілкувались. Принаймні, Юстина не запам’ятала жодної їхньої розмови. Тож конфліктів між ними не було, але й чогось спільного, крім занять, теж. Сергій та Юстина невтомно та послідовно вивчали медичні науки, по вечірках не ходили, клубним життям не цікавились і на цьому спільному інтересі зійшлися, а потім і покохали одне одного. На третьому курсі вони одружились і відтоді майже не розлучались.

Юні та енергійні, Юстина і Сергій мали намір зіграти весілля вже після завершення навчання в університеті. Навіть пізніше, щоб нічого не заважало як слід освоїти професію і влаштуватись на добру роботу, але в їхні грандіозні плани втрутились батьки. Закохані фактично мешкали разом у квартирі, що належала бабусі Юстини, бо не хотіли витрачати час на зустрічі поза домом. Та одного разу серйозно стурбовані тато Юстини та мама Сергія таки настояли на узаконенні їхніх стосунків. Що ж, рано чи пізно це все одно сталося б, тому Юстина та Сергій погодились — і відтоді жодного разу про це не пошкодували.

Ось так і вийшло, що, крім Сергія, Юстина більше ні на кого з хлопців-одногрупників уваги не звертала. Не дивилась на них як на чоловіків. Навіщо? Її цікавили лише медицина та Сергій — серйозний, розумний, перспективний, цілеспрямований, позитивний, вродливий, з якого боку не поглянь — гарний хлопець.

Ярему Бабата вона запам’ятала геть іншим. Ну, майже іншим. Теж вродливий і страшенно привабливий, він регулярно встрявав у якісь історії. Іноді здавалося, що він спеціально наривався на неприємності та навіть отримував від цього задоволення. Хоч би що там було, не тільки завдяки цьому його ім’я постійно було на слуху. Дівчата-однокурсниці вважали Ярему справжньою спокусою і вперто його переслідували. Іноді Юстині здавалось, що його чари не діяли лише на неї.

Ще в студентські роки у Яреми з’явився власний автомобіль. Таку розкіш не кожен студент міг собі дозволити. Тоді однокурсники й запідозрили, що його батьки — заможні люди. Попри активну участь у вечірках, Ярема ніколи не запрошував однокурсників до себе додому. Замість цього він кликав друзів та подружок до клубу. Тому ніхто достеменно не знав, де Бабат мешкав і чиїм коштом жив.

Якось Ярема серйозно з кимось побився. Ніхто цього не бачив, але диму без вогню не буває. За це його навіть виключили з медичного університету, але доволі швидко відновили. Це теж свідчило про те, що Ярема Бабат — людина не проста.

Досі Юстині не було до нього діла. Однак тепер, коли вони працюватимуть разом, краще б знати про Ярему бодай щось — про всяк випадок. Треба ж бути впевненим, що на цю людину в разі чого можна розраховувати.

Юстина не любила несподіванки. Достатньо й того, що під час операції можна натрапити на щось неординарне. Хірургія — вона надто непередбачувана. Вступаючи до медичного університету Юстина думати не думала, що стане хірургом, однак стала. Щоправда, для цього було декілька вагомих причин…

Юстина зрозуміла, що вранішнє засідання завершилось, лише тоді, коли Петро Коваль розвернувся в її бік і з висоти свого чималого росту поцікавився:

— Юстинко, з тобою все гаразд?

Вона декілька разів кліпнула, ніби повертаючись до сьогодення, та всміхнулась.

— Так. — Коваль недовірливо примружився. — Справді все гаразд. Просто я… трішки замислилась.

— Тоді виходьмо, бо нас зараз винесуть.

Юстина крокувала лікарняним коридором, коли позаду неї пролунало:

— Привіт!

Вона зупинилась, розвернулась та зі щирим здуванням поглянула на Ярему. Невже він її упізнав?

— Привіт.

Темно-сірі очі споглядали на неї з помітною цікавістю. Ледь помітна посмішка підійняла догори кутики чітко окресленого рота. Юстина мимоволі пригладила волосся та лише тоді згадала, що воно не розпущене. Це була дуже давня, практично шкільна звичка. Після того, як Юстина почала зустрічатись з Сергієм, звичка само собою минула, а тепер несподівано повернулась. А ще Юстина чомусь розгубилась.

— Ти зовсім не змінилась, Джус. — Джус? Так Юстину кликала лише її мама. То було ім’я героїні якоїсь книжки, яку матуся читала під час вагітності. Однак Ярема не міг цього знати. Сергій терпіти не міг подібне скорочення, то ж усі звертались до Юстини на повне ім’я. Вражена, вона не знала, як відреагувати на комплімент. Якщо це був комплімент. Ярема ж несподівано спохмурнів. — Ти ж Юстина, я не помилився?

Чого це її заціпило? Вона ж давно не підліток і зазвичай розмовляє з чоловіками на рівних.

— Не помилився, — Юстина нагадала собі, що перед нею лише колега, і всміхнулась. — Просто… я здивувалась, що ти мене пам’ятаєш.

— Я теж, — Ярема знову всміхнувся, але цього разу ніби трішки сором’язливо.