Глава 2

Декілька хвилин ми йшли мовчки, але згодом він почав діалог.

 — Люблю вечірнє морське повітря, воно навіює мені один спогад з дитинства, — тихо мовив хлопець. — Пригадую, коли нам з Анною було років по вісім, ми затрималися на пляжі довше ніж нам було дозволено. Ми повинні були повернутись до заходу сонця, але того вечора було бажання побачити його. Зручно вмостившись на піску, я розглядав яскраве небо і червоне сонце, що заходило за горизонт... — Він задумливо дивився вперед, наче занурився в давні спогади. 

 Я була трохи здивована, що Лео поділився зі мною таким. Я не дуже люблю розповідати про себе іншим, а особливо малознайомим людям. 

 Задумавшись, я навіть не помітила як ми дістались моєї квартири.

 — Ось ми і на місці. Дякую, що провів, — сказала я.

 — Якби я запросив тебе не побачення, ти б погодилась? — хлопець подивився на мене запитальним поглядом. Він стояв на відстані пів метра від мене, проте я всерівно відчувала легкий аромат віски.

 — Мабуть, ні. "Погані хлопці" не мій типаж. — сказала я грайливо усміхнувшись.

 — Як ти визначила, що я "поганий"? — сказавши це він підійшов впритул, дивлячись мені прямо в очі.

 — Ти палиш, п'єш і їздиш на байку, хіба цього не достатньо? — спитала я.

 — А ще я цілеспрямований, привабливий і... — я перервала його приклавши вказівний палець до його губ.

 — І надто самовпевнений, — закінчила я. — Дякую, що провів, але я вже мабуть піду. Ти ж сам казав вже пізня година... — я зробила невелику паузу і додала майже пошепки. — Добраніч.

 — До зустрічі... — тихо відповів він.

 Зайшовши у квартиру, я помітила один із каблуків Франчески, що лежав в коридорі. У ванні горіло світло, зайшовши туди я побачила подругу, що спала на килимку біля умивальнику. А я її попереджала.... Ну гаразд, на ранок буде весело...

— Доброго ранку, сонце! — сказала я подрузі, яка щойно зайшла на кухню. — Все як завжди? "Ніколи більше не буду пити" і так далі?

 — Не нуди, і так голова розколюється, — сонно мовила подруга. 

 — А я попереджала, тому не жалійся. Я на роботу, таблетки, вода і сніданок на столі. Гарного дня! — швидко відповіла я та вибігла з квартири.

Кафе в якому я працювала, знаходилось в десяти хвилинах ходьби від дому. Діставшись туди, я переодягнулась у форму офіціантки та почала приймати замовлення. 

Після двох годин роботи мене підмінила Рената, а я відійшла на пару хвилин перехопити чогось попити. Аж раптом я почула характерний звук мотоциклу, проте вирішила не звертати на це увагу рівно до того моменту, коли Лео ввійшов до кав'ярні. Хлопець зняв шолом та сів за один із столиків. Я вирішила підійти і прийняти його замовлення, оскільки в цій кав'ярні я була єдиною вільною офіціанткою.

 — Доброго дня! Я готова прийняти ваше замовлення, — сказала я. Він підняв голову і зустрівся зі мною поглядом.

 — Надто формально, як для дівчини, яку я вчора проводив додому, — мовив він з легкою усмішкою.

 — Я ж на роботі, — сказала я та швидко додала. — Тож що ви замовите? 

Він нічого не відповів, тільки уважно вдивлявся в моє обличчя. 

 — Повечеряємо після роботи? — раптом спитав Лео.

 Я трохи розгубилася, але вичавила з себе дві фрази. 

 — Я подумаю, — відповіла я та додала. — Якщо ви ще не готові замовити, я підійду за декілька хвилин.

 — Лате макіато, — сказав він.

Я швиденько записала замовлення та пішла робити його. Коли я принесла хлопцю каву, він сказав "дякую", швидко випив її, залишив кошти на столі та вийшов з кафе. Я підійшла забрати гроші і помітила, що під блюдцем, на якому стояла порожня чашка, була серветка з написом "до зустрічі ввечері". Я трохи здивувалася від такого повідомлення, всередині наче сотні метеликів закрутилися у вихорі.

 Сьогодні був скорочений робочий день, тож вже в четвертій дня я була вже вдома. Раптом в квартиру злетіла Франческа.

 — В мене є прекрасна новина! — сказала подруга з широкою посмішкою. — Анна запросила нас поїхати з нею та її друзями на озеро Комо. Я їду і ти також. Виїжджаємо сьогодні ввечері.

— Почекай, в мене ж робота, я не можу, — намагалась відмовитись я.

— Тобі пощастило, що власник кав'ярні, в якій ти працюєш це батько Анни і я вже відпросила тебе на декілька днів, — весело сказала Франческа, проте мене це тільки розізлило.

 — Що, пробач, ти зробила?! Ти знущаєшся? — трохи знервовано спитала я. — Ти відпросила мене перед моїм начальство тільки тому, що хочеш поїхати у поїздку?!

— Вибач, але я дуже дуже хочу поїхати. Ну будь ласочка, — випрошувала дівчина.

— Гаразд, гаразд.... Але тільки заради тебе, — подруга радісно скрикнула і кинулась мене обіймати. 

— Ходімо збирати речі, — сказала Франческа і побігла в іншу кімнату.