Глава 1

*Події відбуваються у містечку біля Венеції, Італія. Герої спілкуючись між собою італійською.

 — Ну, будь ласка, Андреа-а-а!!!, —  просила подруга. — Давай підемо, ти ж ніколи нікуди не ходиш.  

 — І не даремно. Я не вважаю крутим напиватись, а зранку страждати від похмілля і обіцяти собі "я більше ніколи не буду пити", — намагалась відмовити її я.

 — Ми не будемо пити, тільки потусимо і повернемось опівночі додому, — все ж вмовляла Франческа.

Я вагалась, оскільки не дуже любила такі "заходи". Вечірка мала відбуватися на березі моря, в котеджі однієї з подруг Франчески. Що може статись?

 — Там будуть гарні хлопці, — сказала подруга і підморгнула. 

 — Гаразд, гаразд... Але до півночі ми маємо повернутися, — сказала я та відчинила шафу у пошуках відповідного одягу.

Я одягнула біле плаття, яке сягало мені до колін і підкреслювало мою талію, воно неймовірно пасувало до мого засмаглого тіла. Зробивши легкий макіяж, я одягнула бежеві босоніжки на підборах і гарну золоту підвіску.

Наша з Франческою квартира знаходилася недалеко від місця проведення вечірки, тому ми дістались туди пішки. Біля котеджу я одразу помітила чийсь байк. Не те щоб я від них фанатіла, проте цей мене чимось зачепив. 

Подруга зайшла в котедж, а я попрямувала на пляж, аби подивитись на різнобарвний захід сонця. Я зняла взуття і попрямувала босоніж по теплому пісочку. 

Раптом я помітила постать, це був привабливий хлопець, що швидко наближався до мене з води. В нього була засмагла шкіра, а сонце кидало тінь, яка підкреслювала рельєф торсу. Його волосся було каштаново-русявим, середньої довжини, він провів по ньому рукою, зачісуючи назад.

 Я настільки задивилась на хлопця, що не помітила, як він підійшов до мене на відстань витягнутої руки. Тільки в цей момент я зрозуміла, що весь цей час я тупо витріщалась на нього. Він дивився на мене своїми каро-золотими очима, а на його обличчі красувалась грайлива посмішка. 

 — Так відверто мене ще ніхто не розглядав, — сказав він. 

Я вмить почервоніла і опустила погляд вниз, щоб уникнути зорового контакту. 

 — Вибач, я не хотіла, — відповіла я та швиденько попрямувала до котеджу. Хлопець пішов одразу за мною. 

 — Чекай, — гукнув він, проте я тільки пришвидшила крок, мені було надто соромно, щоб продовжити діалог. Він підбіг до мене і став перед мною, загородивши дорогу.

 — Здається ми не правильно почали наше знайомство, - почав він і простягнув мені руку. — Давай спочатку, я – Леонардо, але можеш називати мене Лео. 

Я подалала йому руку і подивилась йому в очі, його погляд так зачаровував.... Через десять секунд незручної паузи, я отямилась і зрозуміла, що він досі тримає мене за руку очікуючи мого імені.

 — О, я – Андреа, — пробурмотіла я і знову опустила погляд.

 — О ви вже познайомились, — наче з нізвідки з'явилась дівчина, що була дуже схожа з Лео. — Ти мабуть Андреа, подруга Франчески. Я – Анна, сестра цього гульвіси.

 — Я тебе також люблю сестричко! Радий був познайомитись, — хлопець посміхнувся мені і попрямував до котеджу.

 — Приємно було познайомитись, але я мабуть піду пошукаю Франческу, — мовила я.

 — Вона тобі не сказала? — спитала Анна, я подивилась на неї збентеженим поглядом. — Франческа поїхала додому на таксі ще годину тому, оскільки трохи перебрала.

 — Оу, зрозуміло, тоді я мабуть теж вже піду, — відповіла я. — Була рада завітати, гарного вечора!

 — Тобі також! — сказала дівчина.

 Я швиденько попрямувала в сторону виходу, як раптом почула: 

 — Тебе підкинути додому? Самій йти в такий час не дуже безпечно. — сказав знайомий голос.

Я обернулась та побачила Лео, що стояв спершись до байку і тримав цигарку, видихаючи дим. Я ненавиділа, коли люди палять, але з ним ситуація була трохи іншою. 

 — Кажеш так, наче з тобою мені буде безпечніше, — сказала  я грайливим тоном. Кутики його губ злегка піднялись. Я підійшла ближче до хлопця. Він простягнув мені цигарку. Я легко похитала головою в знак відмови.

 — Я не палю і тобі не раджу, — сказала я, він зробив останню затяжку і кинув недопалок на землю.

 — То що, підвезти? — спитав Лео.

 — Я мабуть краще пройдусь, хочу подихати свіжим повітрям, — відповіла я і вже збиралась йти.

 — Тоді я тебе проведу, — мовив він. — Не хочу, щоб з тобою щось трапилось.

 — Ти всіх дівчат так проводиш? — поцікавилась я.

Хлопець тихо засміявся.

 — Та ні, тільки особливих. Ти мабуть єдина людина, яка обрала між поїздкою на байку і прогулянкою – прогулянку. — сказав він трохи саркастично, усміхаючись.

Я легко усміхнулась йому у відповідь.