3

Скособочений стовпець з металевою табличкою на якій вигорілими на сонці буквами було написано «Васильків», що вигулькнуло в світлі фар автомобіля, вирвав жінку з чіпких тенет спогадів минулого. Неподалік, спершись на похиленого скутера, темніла фігура сина. Господи який же він тепер схожий на того Степана, котрий зачарував її в юності. Тільки на відміну від батькового, смолисто-чорного волосся, мав материнське – світло-русяве.

Марта вилізла з машини, підійшла до хлопця і стиха запитала:

– Що трапилося зі скутером?

– Гадки не маю. Здохну. Просто здохнув.

Син нервово захихотів і жінка раптом зрозуміла, що він напідпитку.

– Ти п’яний? – роздратовано вирвалося в неї.

– Так, випив трохи. А що не можна?

Викличний тон яким парубок проказав ці слова свідчили, що він зараз прагне сварки з нею.

– Були на те якісь поважні причини? – миролюбно поцікавилася Марта, яку зовсім не втішала перспектива скандалу з сином під нічним небом.

– Можливо й було. А тобі що до того?

– Я хвилювалася за тебе.

– Ти?!? – іронічно хмикнув юнак. – Та єдине що тебе хвилює то це твоя робота. Ось був би тато поряд він би мене зрозумів і підтримав.

Звинувачення були несправедливими і до сліз образливими, та вона все ж зуміла стримати свої емоції. Лиш з докором зиркнула на сина та твердим голосом промовила:

– Допоможи мені заштовхати скутер в кузов автомобіля і поїхали додому.

Жінка швидко відкрила задній борт пікапа з полегкістю почувши як позаду хлопець почав вовтузитися зі своїм залізним конем. Спільними зусиллями вони запхали скутер в кузов й всівшись в кабіну машини вирушили в дорогу. І поки Віктор невдоволено сопів поряд, Марта знову повернулася думками до подій багаторічної давності…