- Кейсі, ти в порядку?- Меліса обійшла тіло хлопця і присіла біля мене. Зараз я виглядаю жахливо, мої очі опухли від сліз, а на шиї видніється червоний слід від мотузки.
- Так... Здається.- Невпевненим охриплим голосом відповіла я.- Послухай, ти нікому не розкажеш, що то був Алан, скажеш, що хлопець був у масці і ми не бачили його обличчя.
- Але чому, хіба...
- Я не хочу, щоб було так як із Скай, якщо Ліам дізнається, він вб'є в його.
- Добре, підіймайся.
- Скай, точно! Нам потрібно у підвал, швидко!- Прокричала я і вибігла з кабінету.
- Що таке? Чому ми біжимо в підвал?... Скажи хоч слово.
- Алан сказав, що закрив Скай у підвалі.- Задихаючись від швидкого бігу та нещодавніх подій пояснила я.
- Скай, ти тут?- Прокричала я, стоячи під металевими дверима і дьоргаючи ручку.
- Кейсі? Слава Богу ти впорядку.- Почувся голос по той бік дверей.
- Почекай ще трохи, зараз я знайду чим відкрити двері.
- Ти знаєш де може бути ключ?- Поцікавилась Меліса.
- Безпоняття. Вони могли його викинути чи заховати або він у... А якщо ключ у Алана?- Знервовано запитала я.
- Скоріше завсе... Тоді я вернусь назад і заберу його, а ти чекай тут.
- Ні, ти не підеш сама.- Твердо відповівши, я взяла дівчину під руку і потягнула у напрямку кабінету, перед тим крикнувши,- Скай, я зараз повернусь.
- Справді, ти не повинна туди повертатись...- Пробувала заперечити Меліса.
- Ні, я в порядку. - Опустивши голову на підлогу, прошепотіла я.
Меліса легенько привіткрила двері і заглянула всередину.
- Він тут... Непритомний. - Прошепотіла дівчина.
Ми швиденько пробралися в клас.
- Що ж, ключ може бути в кишені штанів ...або в...у нього більше немає кишень.- Оглянувши хлопця я висунула вердикт.
- Та невже? Як ти здогадалася?- Саркастично розвівши руками прошепотіла Меліса.
- Чого ти шепчеш?
- А якщо він прокинеться від шуму? Я не хочу мати з ним справу.
-Ясно, то хто дістане ключ?- З надією, глянувши на подругу запитала я.
Дівчина голосно видихнула і присіла біля хлопця.
- Просто акуратно витягнути ключ і все...- Сама до себе прошепотіла вона.
Руки Меліси почали повільно наближатися до бокової кишені джинсів. Вона легенько засунула в неї пальці і через секунду витягнула.
- Є!- Радісно крикнула дівчина, махаючи ключами.
Та в наступну мить очі Алана широко відкрились і він вхопив Мелісу за руку.
- Аааа, відпусти мене, ти погань нещасна, бо я зараз тобі очі вицарапаю! - Кричала дівчина і в наступний момент впилася кігтями в його руку, а він натомість застогнав і відпустив її.
Весь цей час я, як вкопана стояла і не знала, що робити, але вирішила, що треба діяти, бо хлопець почав повільно підійматися на ноги.
Я підбігла до учительського стола з іншого боку від Алана і вхопивши першу річ, що попала під руки , запустила нею у голову перевертня.
Він випучив на мене свої розлючені очі, а після цього знову знепритомнів.
- Мамочки.- Це все, що я змогла промовити, перед тим,як ввалитись на крісло.
- Так тобі і треба! Збочинець! Маньяк!- Кричала Меліса, злобно дивлячись на Алана.
- Він хоч живий?- Тримаючись за серце запитала я.
- Живий, зараза, нічого йому не буде.- Дівчина махнула рукою і заспокійливо глянула на мене.
- З такими темпами я посивію.- Невдоволено пробурчала я і пішла на вихід.
Меліса побігла за мною.
- Давай закриємо його, провсяк випадок.- Запропонувала дівчина.
Я кивнула, ми закрили двері і ключ закинули в сусідній кабінет.
Звичайно, він з легкістю зможе вийти, але хай побавиться, трохи часу всеодно виграємо.
- Скай, я вже тут. - Повідомила я і встромила ключ у двері, через декілька секунд, вони відкрились і до мене вибігла налякана Скай і... Томас?
-Томасе? Що ти тут робиш?
- І я радий тебе бачити.- Пробурчав він, міцно обіймаючи мене.
- Кейсі, що з тобою сталось?- Схвильовано запитала сестра.
- Просто хтось...намагався мене задушити.
- Що? Хто, хто це був?- Кричала Скай.
- Я не знаю,він був у масці, не хвилюйся, усе уже добре, Меліса врятувала мене. А ви як?- Я усміхнулась дівчині.
- Усе добре, нам трохи дісталось по голові і все...- Відповіла сестра.
- Ага трохи,спираючись на жахливий біль у моїй голові, скажу вам, зовсім не трохи. І чому мене весь час б'ють по голові? В мене ітак там не все впорядку, навіщо робити ще гірше?- Намагався пожартувати хлопець.
- Я так хвилювалась за тебе!- На цей раз мене обійняла Скай,- Ми обов'язково знайдемо цього покидька.- Впевнено сказала сестра, відпустивши мене і попрямувавши вперед,за Мелісою.
- Кейсі, почекай!- Окликнув мене Томас.
- Так?- Я сповільнилася, щоб ми могли зрівнятися.
- Я бачив, що мене вдарив Алан і він не був у масці. Чому ти не сказала правду?

- Я... Просто, Ліам захоче помститися, я не хочу все ускладнювати і тому будь ласка не говори нікому.- Благальоно глянувши в обличчя хлопця, яке не випромінювало жодних емоцій, попросила я.
- Добре , мовчу.- Звівши руки вверх промовив він.
Ми знайшли схвильованого Ліама на вході в школу. Він,як і Скай пригрозився знайти мого кривдника. Я не можу собі уявити, що станеться,коли вони дізнаються, у друзів ітак є здогадки, щодо цього.
Томас довіз нас додому і як тільки моя голова торкнулась подушки, я заснула.
***
- Кріс! Ти уже впорядку?- Радісно вигукнула я, коли зайшовши у школу зустріла друга.
- Так, уже все добре, а ти як... після вчорашнього?- Співчутливо глянувши на мене, запитав хлопець.

- Я уже втомилася відповідати на це запитання, я вижила,це головне, тому давайте більше не вертатися до цієї теми?
- Кейсі, ми не можемо не вертатися до цієї теми, тебе намагалися вбити і необхідно дізнатися хто, невже тебе це не хвилює?- Залишивши легенький поцілунок на моїй голові, запитав Ліам.
- Хвилює, просто...
- О, Кейсі, забув сказати, директор просив тобі передати спасибі за вчорашній вечір і просив зайти в його кабінет, щоб він зміг подякувати особисто.- Врятував ситуацію Томас.
Я кинула на нього вдячний погляд, він кивнув у відповідь.
- Ну добре, нам пора на урок.- Повідомив Ліам і обійнявши мене на прощання, разом з хлопцями пішов у клас.