Розділ 32

* Два тижні потому*
 

І ось канікули закінчились. Ми чудово повеселились у Сан-Франциско і нарешті змогли відпочити.Там справді є чим зайнятись. За цей час Томас навчив Мелісу контролювати себе, повний місяць вона пережила спокійно і чудово провела Новий Рік зі своєю матір'ю та батьком, який простив нас за той прикрий випадок. Кейсі кожен вечір спілкувалася з Ліамом по скайпу, це так мило, вони не можуть прожити один без одного і дня. Також, як й передбачалось, моя сестра обійшла усі крамниці в місті, тому довелося купляти ще одну валізу, щоб довести усі її лахи додому. А я, намалювала декілька чудових малюнків та дочитала книгу. Сан-Франциско, дуже красиве місто, я фотографувала, буквально все на своєму кроці.

- Скай,підіймайся, ми приїхали.- З роздумів мене вивів голос Кейсі.

Ми вийшли з поїзда. На станції, майже на кожному кроці попереджали про погіршення погоди, дороги замело та здіймається сильний вітер. 
- Алло! Доброго дня, таксі будь ласка на...- Заговорила я у трубку.
- Вибачте, через погіршення погоди перекрили рух автомобілів, дочекайтесь більш сприятливих умов і передзвоніть нам.- Перебив жіночий голос.
- Але...- Я хотіла ще щось добавити, проте почула гудки.

- Що таке?- Поцікавилась сестра.
- Виявляється перекрили дороги і таксі не може по нас приїхати.- Розчаровано відповіла я.
- І що тепер робити?
- Сказали чекати покращення погоди.- Сказала я і присіла на стілець.
- Що? Сидіти тут і мерзнути?
- Ти маєш інші ідеї?
- Ні, але...- Заперечення сестри перервав дзвінок її телефона.

- Привіт!
-...
- Ми ще на станції, доведеться ще трохи тут посидіти, погода погана.
-...
-Та я не хочу йому надокучати, тим паче небезпечно їхати у таку заметіль.
-....
-Ну тоді добре, чекаємо.
-...

- Мені дзвонив Ліам, вони з Крісом зараз по нас приїдуть.-Повідомила Кейсі.
Я кивнула. 
Через 20 хвилин, Ліам подзвонив, щоб ми виходили. На дворі падає лапатий сніг, він уже десь по коліна, також дуже холодно.
- Привіт дівчатка, як провели канікули?- Поцікавився Кріс, коли ми сіли в його чорний "Range Rover".
-Чудово, а ти?- Відповіла я.
- Також, перший тиждень ми з батьком підкорювали засніжені гори, а на другий ніжилися на пісочку, на Мальдівах, звичайно до нас приєдналася мама.- Похвалився Кріс.
- Круто! А ти, що робив на канікулах?- Звернулась я до Ліама.
- А я катався на лижах, відвідував рідних та скучав за Кейсі.- Усміхнувся хлопець і подивився на зніяковілу сестру.
Ми їдемо уже десь 10 хвилин, по дорозі, прокладеній через ліс, адже центральна заблокована, через якийсь сніговий обвал.
Я, на своєму задньому сидінні, спостерігала за пейзажем, по той бік вікна, поки не почула якийсь свист і скрип.
- Що таке?- Звернулася я до занепокоїного Кріса, який міцно вчепився в руль.
- Я не знаю, здається колесо пробите!- Закричав він.
Машину почало трохи заносити, поки хлопець намагався з'їхати на обочину.
- Кріс, там попереду фура!- Закричала Кейсі.
- Я не можу втримати рівновагу!- Машину почало вертіти, а ми все швидше мчались на вантажівку.
-Кріс, зроби щось!
- Завертай руль! 
- Ми ж розіб'ємось, зїжджай на обочину!
-Я намагаюсь!- Не витримавши натиску, викрикнув хлопець.
Я міцно вхопилась за сидіння, ми все швидше рухались на вантажівку. Здавалося зіткнення не оминути, та в останній момент, коли відстань була приблизно 5 метрів, Кріс звернув у бік і ми згучністю у щось врізалися.
Від удару мене кинуло вперед і я вдарилась головою об переднє сидіння, та на щастя, не втратила свідомість.
Помалу відкривши очі я побачила, що ми врізалися у дерево.
- Скай, ти в порядку?- Почула я голос сестри, у вухах трохи шумить.
- Так, а ти ?- Я обернулася і поглянула на Кейсі.
У неї була маленька рана на брові.
- Нормально.
- Кріс! Кріс! Чорт... Вилазьте з машини!- Закричав Ліам.
Ми швиденько зробили,як він просив. Машина у жахливому стані, капот пом'ятий.

Ліам відразу кинувся до водійського сидіння. Коли дверки відчинилися я побачила жахливу картину: Кріс без свідомості лежить на сидінні, усе обличчя у крові, голова розбита.
Ліам почав витягати друга з машини, ми йому допомогли.
- Скай, дзвони у швидку, негайно!- Попросив занепокоєний Ліам, у нього теж були рани на обличчі.
Тремтячими руками я набрала потрібний номер і сказала куди приїхати. 
-Він живий?- Здригаючись від сліз, запитала сестра.
- Так, серце б'ється.- Нависаючи над другом відповів Ліам.
Більше ніхто не промовив ні слова, пройшло уже приблизно 10 хвилин, а швидкої ще немає. Усе моє тіло тремтить від холоду, я обнімаю себе, щоб хоч якось зберегти тепло, проте уже не відчуваю пальців на ногах. Голову мучить жахливий біль, що хочеться кричати, та я роблю вигляд, що усе добре.

- Та де ж вона?! Кріс довго не витримає, його серце б'ється усе повільніше і повільніше з кожним ударом!- В істериці кричав Ліам.
- Усе буде добре, чуєш? Я впевнена,швидка уже близько.- Промовила я, намагаючись заспокоїти друзів, проте сама згорала від хвилювання і страху.
Раптом кинувши погляд на пробите колесо, я побачила, що щось стерчить із шини. Підійшовши ближче я присіла і витягнула накінечник стріли... Моєї стріли! Тієї самої,якою я намагалася убити того оборотня.
- Що це у тебе?- Поцікавився Ліам і підійшов ближче.
- Це... Накінечник моєї стріли.- Невпевнено промовила я.
- То значить це не нещасний випадок, колесо хтось пробив.- Очі Ліама округлилися, він усе зрозумів і після хвилини мовчання додав:-Скай, це не твоя вина.
Щось мені так не здавалось, я мовчки заховала знахідку в кишеню пальта і відійшла у бік, щоб ніхто не бачив сліз, які повільно котилися по моїх щоках.

Через 5 хвилин вуха вловили гул серен.

- Нарешті!- Закричав Ліам і вийшовши на дорогу почав махати руками, привертаючи увагу.
З карети швидкої допомоги вибігли лікар та медсестра.
Вони акуратно поставили Кріса на носилку і понесли до машини. Допомогли нам залізти всередину і рушили з місця. Лікарі почали приєднювати до Кріса різні трубочки та апарати. Нам обробили рани.