Розділ 29

Снодійне ніяк не допомогло, вночі я знову бачила кошмар. Не зважаючи на поганий сон я вирішила сьогодні все-таки піти до школи. Зараз ми з друзями зібралися у столовій.
- То ми візьмемо Мелісу у зграю?- Поцікавився Ліам.
- Я не думаю, що це гарна ідея, адже тоді їй доведеться боротися разом з нами проти ворогів, не хочеться наражати дівчину на небезпеку.- Запротестувала я.
- Але ворожа зграя не заспокоїться поки Меліса до них не пристане, з нами їй буде безпечніше, тим паче її ще треба багато чого навчити.- Виразив свою думку Томас.
- Ну так, може ти і правий.- Погодилась я.
- Ну добре, тоді вирішили, я уже біжу, зараз почнеться урок, а мені ще потрібно домашку списати.- Повідомив Кріс підводячись з місця.
- Так, нам теж уже пора,-погодилась я.
У нас з Кейсі зараз біологія, вчителька строга тож запізнюватись не варто. На щастя ми встигли зайняти місця до того, як продзвенів дзвінок. Вчитель зайшов до класу і відкривши журнал, готувався опитувати домашнє завдання.

- Ти читала параграф?- Поцікавилась Кейсі.
- Ні, але мене опитували того разу, тож думаю сьогодні можу розслабитись.- Посміхнулася я.
- Скай Морган, до дошки!- прокричала місіс Уолкер.
- Ааа, можна мені ще трохи повторити?- я зовсім не очікувала такого повороту подій.
- Я дала достатньо часу повторити!- Заперечила вчителька.
- Ну якщо 1 хвилина це достатньо часу, то можете зразу ставити мені 2.- Стояла на своєму я.
- Ну добре даю тобі 5 хвилин, поки я запишу тему сьогоднішньго уроку.- Змелосердилась місіс Уолкер і вставши з місця підійшла до дошки.
Я почала швидко та пристально вивчати параграф. Не знаю, що мені вдасться запам'ятати за 5 хвилин, але сподіваюсь, що мені поставлять не два, а хоча б п'ять. 
Мій погляд був прикутий до підручника, поки я не почула, що хтось кашляє.
То була місіс Уолкер.
- Ви захворіли?- поцікавилась Кейсі.
- Ні... Зараз поп'ю і мені полегшає.- Відповіла вчителька і рушила до свого робочого місця, проте на пів дорозі її ноги підкосилися і вона знепритомніла.
До вчителя відразу кинулися однокласники.
- У неї жар.- Крикнула якась дівчина.
- Я приведу медсестру.- Сказала Кейсі і вийшла з кабінету, я вирішила скласти їй компанію.

Місіс Уолкер віднесли у медпункт, а нам сказали залишатись в класі і чекати поки прийде інший учитель.
Чекати довелося не довго, директор одразу знайшов заміну.
Містер Дженсон вирішив нікого не опитувати , а відразу приступив до пояснення нової теми.

- Можна вийти попити?- Запитав Ендрю і трохи прокашлявся.
- Можна, а ти себе добре почуваєш? Ти якийсь дуже червоний.- Поцікавився учитель і підійшовши до однокласника, приклав свою долоню до його лоба.
- У мене немає температури, просто щось у горлі дре, немає чим дихати.- Заперечив Ендрю, змахуючи руку вчителя.
- А мені щось так не здається, сходи до медсестри.- Порадив містер Дженсон, а потім повернувся назад до дошки. Його обличчя випромінювало здивування та занепокоєння, проте він продовжив пояснювати новий матеріал ніби нічого й не сталось.

Мене це почало хвилювати, і вчителю,і учню стало погано, причому схожі симптоми: жар, кашель. У нас в школі гуляє епідемія?
Мої роздуми перервав стук у двері. У кабінет ввійшла медсестра у масці.
- Як себе почуває місіс Уолкер?- Поцікавився вчитель.
- Уже краще, проте у мене виникла підозра, що це якийсь вірус, адже привели ще одного хлопця з такими ж симптомами, тому я прошу вас не панікувати і не виходити за межі школи до поки ми не з'ясуємо у чому справа, адже не відомо чи цей вірус міститься у їжі чи в повітрі.- Почала пояснювати становище жінка,- у межах безпека я зараз роздам вам ватно-марлеві пов'язки, які попрошу одіти і не знімати. Якщо відчуєте, що вам важко дихати, чи може піднялася температура, появився головний біль, звертайтеся до мене.
Закінчивши інструктаж медсестра роздала кожному пов'язку і зникла за дверима. 
Мені стало не по собі. Зараз мені було уже не до біології, хвилювало тільки питання: Цей вірус передається повітряно- крапельним шляхом? Та наскільки він небезпечний?
Учитель не пояснював нам більше нічого, просто сидів і нервово поглядав на телефон. Коли продзвенів дзвінок на перерву нам сказали залишатися на місцях. Під час уроку ще одній учиниці стало погано. 
У класі стояв галас, усі перешіптувались і схвильовано засипали учителя питаннями, поки їхні крики не перервав голос директора, який звучав з колонок , розставлених по всій школі.
- Дорогі учні, на жаль кількість хворих збільшилася, нам вдалося встановити, що це інфекційне захворювання передається повітряно-крапельним шляхом, тому заразитися може кожен. Будь ласка не виходьте за межі школи щоб не розносити інфекцію або не заразитися, не знімайте пов'язок! Уроки я відміняю, проте ніхто не йде додому. Кожен має пройти медичний огляд, щоб дізнатися чи він заражений. Ми уже переобладнуємо один кабінет , щоб ізолювати хворих, так як вірус передається дуже швидко. Усі заражені будуть забезпечені ліками й знаходитимуться під наглядом лікарів, поки ми не з'ясуємо, що це за інфекція. Якщо у когось будуть спостерігатися хоч найменші симптоми , одразу ідіть у 56 кабінет. Дякую за увагу.- Прощебетав містер Бертрам.
Звичайно по школі поширилася паніка, ніхто не хотів сидіти тут і просто чекати, але й ніхто не хотів захворіти. Ми з Кейсі залишилися в кабінеті. Я вирішила набрати Кріса і запитати чи з ними усе добре.
- Ало!- Почулось на тому боці.
- Ало, Кріс, як ви?
- Усе добре, а ви як?
- Ми теж у порядку, а скільки у вас заражених?
- П'ятеро, здається... Усе я більше не можу говорити, нас ведуть у медпункт.
- Добре, але будь на зв'язку.
- Ок,бувай.

- То що,усе добре?- поцікавилась Кейсі.
- Ага.
Ми більше ні про що не говорили. Я дивилась у вікно і думала про цю всю ситуацію. Начебто й нічого серйозного,звичайний вірус, проте чому не можуть визначити його назву, не знати , як почувають себе зараз заражені, адже якщо невідомо, що це за інфекція, то й не знають, як від неї лікуватись.