Розділ 26

Холодний вітер обпікає шкіру. Перший сніг, поволі покриває смертоносно тихе, кладовище. Я стою і вдивляюся на свіжо зариту могилу. Я уже втомилася плакати, сльози закінчилися, залишився тільки біль, який все ще ятрить душу, терзаючи отруйним кинджалом і жага помсти. 
- Я помщуся мамо, за тебе, за всіх, обіцяю.- Промовила я до сирої землі.


 

- Кейсі? Тихо, тихо, тримайте її.- з роздумів мене вивели слова тітки. 
Я обернулася назад, Кейсі знесилено упала на землю. По її обличчі, одна за одною, повільно текли сльози. 
- Кейсі, підіймайся.- Попросила я.
- Як далі жити Скай?- підвівши на мене запухші очі, запитала сестра,- Як жити знаючи, що більше ніколи не побачу її обличчя, її теплої усмішки, що більше ніколи не почую її голос, Як, скажи мені, як?
- Кейсі не плач. Ми впораємося, ти не сама, у тебе є я... Я тебе ніколи не покину. Підводься.- сказала я і підняла сестру з колін.
- Таксі приїхало, ходімо, я відвезу вас додому.- Повідомила Тітонька Роуз.

- Кейсі нарешті заснула. Я б лишилася з вами, але мене терміново кличуть на роботу. Можливо мені звільнитися і переїхати до вас?- стурбовано запитала тітка.
- Ні, не треба, ми впораємося.- відмовилась я.
- Тоді я приїду, як тільки зможу. А що ви будете робити з кафе? Продасте?
- Ні, продавати не буду, це згадка про маму, вона вклала у нього усю свою душу. Мабуть, знайдемо нового адміністратора.
- Я буду присилати вам гроші.
- Не потрібно, думаю грошей з кафе буде вистачати, а якщо ні, то влаштуюся на роботу після школи.
- Але все ж, якщо щось буде потрібно, не соромся, дзвони, допоможу чим зможу.
- Добре, дякую вам. Не заставляйте чоловіка чекати.
- Добре, папа. Тримайся.

Я лягнула на диван в надії заснути, щоб не відчувати, як розривається моя душа, та зробити цього мені не дав дзвінок телефону. На екрані висвітилось - Кейт.
- Алло.
- Скай, я дзвоню спитати, як ти? Точніше... Може мені приїхати?
- Не треба, я хочу побути сама, вибач.
- Я розумію, дзвони як захочеш поговорити. 
- Добре, бувай.
Я крутилася на дивані не взмозі прикликати сон. Вирішила піти на кухню й випити снодійне, може хоч воно допоможе.

Я прокинулась коли надворі сідало сонце. Кейсі сиділа за столом нервово стукаючи пальцями по стакані з водою. 
Я сіла біля неї.
- Скай, можливо нам варто пожити деякий час у Кейт? Я просто не можу тут знаходитись, усе нагадує про неї, я просто збожеволію!- Кейсі дивилася на мене розбитим, пригніченим поглядом.
- Добре, якщо ти хочеш.
Ми сиділи в тишині, поки я не почула, як дзвонить мій телефон. Номер невідомий, дивно.
- Алло!- промовила я в трубку.
- Скай, це ти?-запитав незнайомий, зхвильований голос.
- Ну припустимо, а ти хто?
- Це Кортні, пам'ятаєш ви мене врятували?- дівчина нервово дихала в трубку.
- Ах, так, щось сталось?- я не зрозуміла, чому вона телефонує мені.
- Так, Меліса пропала. Я уже не знаю де її шукати, усіх подруг обдзвонила, знайомих, її ніде немає.- Дівчина зривалися на крик.
- Кортні, заспокійся, вона знайдеться, ми будемо через 20 хв. Нікуди не йди, дочекайся нас.
- Добре, зараз скину свою адресу .
- Так, давай.
Куди могла зникнути Меліса? Може вона десь загуляла, а Кортні просто хвилюється і накручує себе? Роздумувала я.
- Що сталось?- запитала Кейсі, схвильовано глянувши на мене.
- Меліса пропала.
- Хто? А, та дівчина, яку ми врятували від оборотня, на фабриці.
- Так.
- Я пообіцяла Кортні приїхати і допомогти у пошуках, якщо ти не хочеш, не їдь.
- Ні, я поїду, ці стіни давлять мені на психіку, я ще подзвоню іншим, може ще хтось зможе.
- Добре.
З нами до дівчини поїхали ще Томас та Кейт, Ліам допомагає батьку, а Кріс поїхав на дачу. Зібравшись ми поїхали за адресою, яку скинула Кортні.
- Привіт.- зхвильовано промовила дівчина, впускаючи нас в дім.
- Привіт. 
-Розказуй, що сталося, коли ти востаннє її бачила, може щось дивне помітила?- одразу перейшов до справи Томас.
- Востаннє я її бачила вчора ввечері, ми разом готувалися до контрольної, зранку я вже не могла до неї додзвонитись, телефон виключений, вдома вона не появлялася.
- А що кажуть її батьки?- поцікавився Томас.
- Їх немає, поїхали відвідати бабусю, у неї хворе серце. Я їм не розказувала про це, боюся реакції.
- Правильно, поки що ми постараємось щось зробити, а потім уже,якщо Меліса не знайдеться, усе-таки доведеться розповісти батькам і написати заяву в поліцію.- вів далі хлопець.
- Так звичайно... Знаєте, вона останнім часом почала якось дивно себе поводити, стала більш агресивною, нервовою, я дуже хвилююся за неї.
- Агресивною кажеш?- задумався Томас.
- Ти думаєш,той оборотень встиг її укусити?- запитала я.
- Можливо. А ти не бачила якихось ран чи подряпин у Меліси, того вечора?- звернувся хлопець до дівчини.
- Та ні, не пригадую.
- Тоді я думаю нам варто поїхати до неї додому, ми зможемо потрапити всередину?
- Так, у мене є ключі.
- Добре, тоді їдьмо.
Кортні взяла свою машину і повезла нас до будинку Меліси.
Через 10 хвилин ми були на місці. Дівчина відкрила двері і ми зайшли в помешкання зниклої. Дім має два поверхи, досить просторий та світлий. Ми відразу піднялися у кімнату Меліси, може знайдемо щось серед її речей.
- Ти не знаєш, може вона вела якийсь особистий щоденник чи записник?- поцікавилась Кейт.
-Так.- Сказала дівчина й підійшла до ліжка, відгорнула покривало та подушку і дістала червоний блокнот.
Я відразу взяла його в руки та почала шукати приблизну дату після того випадку на фабриці, за хвилину мої очі зупинилися на потрібній даті і я зачитала в голос:

"Вчора я помітила невеликий укус на моїй руці, а вже сьогодні він зник. Я не розумію, що зі мною відбувається. Я дедалі частіше проявляю агресію до оточуючих, тим самим викликаючи занепокоєння у Кортні. Вона запитує, що зі мною, та я не відповідаю, адже сама не знаю відповіді на це запитання. Мій стан здоров'я та навіть психіки почав хвилювати мене дедалі більше, тому я звернулася до лікаря думаючи, що той оборотень заразив мене чимось, може у мене сказ? Проте аналізи не виявили в крові нічого підозрілого, я здорова... "