Розділ 16

Акуратно, акуратно.- попросила Кейсі, коли Кріс клав Кейт на ліжко у нашій кімнаті. 
Вона в жахливому стані, руки кровоточили, груди усі в порізах, навіть на обличчі слід від кігтів. Не менше дісталось і Ліаму, його приніс Томас. Кріс, обійшовся маленькою подряпиною від бурульки, не встиг ухилитись, а Томас мав тільки декілька ран. А я, а я хіба що, поцарапалась об гілочку, коли повзла до дерева. Оце мене й пригнічує, друзі там боролись, і зараз ледь живі, а я стояла за деревом і мало чим помогла. 
-Водии...-прохрипіла Кейт розплющивши очі.
-І мені.-попросив Ліам.
- Я принесу.- сказала я вибігаючи з кімнати, хоть чимось буду корисна.
Я спустилася на кухню й занурила графін під кран, спостерігаючи, як у нього повільно набирається вода. З моєї голови ніяк не виходили тривожні думки. Усі мої друзі мають якусь здібність, а я ніяк не можу навіть себе захистити, уже не говорячи про них. Може попросити Ніка, щоб він мене вкусив? Ні, Скай це безглуздо, подивимось, як ти тоді зможеш їх захистити у повний місяць. Від роздумів мене відволікла вода, що виливалася з переповненого графіна.
-Ну нарешті, чого так довго?- запитала Кейсі, коли я нарешті увійшла в кімнату.
Я не відповіла, а просто подала воду Кейт.
-Скоро усе заживе і біль мене.- сказав Томас. 
-Скоріше б уже це скоро.- простогнав Ліам. 
- Просто налаштуйтесь на сцілення, відчуйте, як кожна рана заживає.
Мда, уявіть, що ви сцілюєтесь, геть дах поїхав у людини,подумала я.
-Аж не віриться, ми вижили.- промовила Кейт. 
-Так, справді.-погодився Кріс. 
-Я розумію, може це трошки не в тему, але мені вже краще і я голодний.- сказав Ліам і благально подивився на нас з Кейсі.
-А той лиш би поїв, ну гаразд, Скай ходімо приготуємо вечерю, нам усім потрібно набратись сил.-відповіла сестра і ми пішли на кухню.
- Як ти себе почуваєш, після, того як вперше випробувала свою здібність?- поцікавилась я нарізаючи овочі на салат.
-Знаєш, добре. В той момент я відчула, як у мені пульсує сила, я відчула приплив енергії усім своїм тілом, і... Мені так полегшало після, того як я закричала, я ніби випустила усю свою злість, увесь негатив, усе,що накопилося від тоді,як наше життя змінилось, розумієш?
-Так, розумію.
-Ну,а ти як?
-Я в порядку. - Усмішка, яка до цього прикрашала моє обличчя, розчинилася в повітрі.
-Я ж бачу,що щось не так.- сестра помітила зміну у моєму настрої.
-Просто...-Я на мить відірвалась від готування,- Я безсильна, з мене ніякої користі. Я просто стою і дивлюся, як ви боретесь за життя і нічим не можу допомогти, це мене вбиває.
-Ти,що? Не вигадуй. Хто поцілив Ніку у плече? Ці декілька хвилин дали нам багато. Хто весь час підтримує мене, нас всіх? -Сестра ніжно обняла мене.
-Дякую тобі, за все.
-Немає за,що, давай продовжимо готувати, бо з такими темпами, вони з'їдять нас замість вечері.
-Так , щось ми відволіклись. 
Через 10 хвилин вечеря була готова і ми покликали друзів до столу.
-Мммм, як усе апетитно пахне.- сказав Ліам займаючи місце. 
- Ми старались.-відповіла я.
Вечеря тривала не довго, після неї друзі відразу розійшлись по домівках, тільки Кейт залишилась ночувати у нас, бо рани ще не зовсім загоїлись, а в неї батьки вдома. Тож сьогодні нас у кімнаті, аж четверо.

***
-Кейсі, та скільки можна чекати, вилазь звідти, бо я зараз виламаю двері.- погрожувала Кейт, голосно вигримуючи у двері ванної кімнати.
- Це безкорисно, вона не вийде, і таке кожного ранку.- пояснив Кріс, пакуючи книжки у рюкзак.
-Як добре,що я встаю рано і встигаю зайти у ванну швидше за неї.- задоволено посміхнулась я.
Кейт кинула на мене засмучений погляд.
-Ну Кейсі, благаю, відкрий.- Мені здавалося,що дівчина навіть заплаче, адже її крики замінив благальний тон.
-Та йду, йду.- сказала сестра відчиняючи двері.
- Нарешті, зовсім совість втратила.- сказала Кейт і вдарила подругу по плечі.
-Ай, а ти страх втратила, зараз, як закричу, тиждень будеш недочувати.
- Ага, я то потерплю, а що, ти своїм батькам скажеш?- запитала Кейт уже з ванної, та Кейсі нічого не відповіла.
Нарешті ми зібралися і вийшли з будинку.

Кейт:


 

Кейсі :


 

Скай:


 

POV Кейсі 
Три уроки пройшли непомітно.
Нік весь час кидав на нас злісний погляд, я лиш самовдоволено посміхалась йому, мені здавалось,що це його дратувало ще більше.
-Кейсі ми йдемо в їдальню, ти з нами?- запитала Скай.
-Я щось не голодна, краще піду в кабінет і повторю домашнє завдання. -Відмовилась я.
-Ну,як знаєш.
Я зайшла в кабінет біології, витягнула підручник і почала читати, та через декілька хвилин на вільне крісло, біля мене, сів Нік.
-Привіт!- усміхнувся він. 
Дивно, чому цей хлопець поводиться так ніби ще вчора ми не стояли на полі бою.
-Привіт, як ти? Вуха не болять? Зі слухом усе добре?- запитала я в надії розбити його усмішку, але він усміхнувся ще більше.
-Ні, усе добре. Знаєш, ти мене розчарувала. 
- Я? Чого це раптом? 
-Я так сподівався, що зможу позбутись цього маленького оборотня, який створює великі проблеми, а ти усе спортила.
- Вибач,що не позволила тобі вбити мого хлопця.- від останнього слова Нік,аж скривився.
- Ну гаразд, як тобі можна не пробачити. Але справді, ти,що не бачиш, він нам мішає.- сказав хлопець і поставив свою долоню мені на ногу. Я швидко відсмикнулась і хотіла встати, але його рука вмить повернула мене назад на сидіння. Він дихає прямо мені в обличчя.
- Я хочу щоб ти знала, не люблю коли мені відмовляють, і так само не люблю коли мені мішають, тому зовсім скоро я прийду знову, і тоді від твого коханого не залишиться і волосинки або... Ти просто здашся мені. Усе в твоїх руках, Кейсі.
Я не знала,що сказати, просто дивилася прямо в його очі, які знаходились в сантиметрах від моїх. Серце шалено закалатало, коли я побачила друзів, які весело щось обговорюючи зайшли в клас. Коли Ліам нас побачив його очі почали наливатись гнівом.