Розділ 11

Доброго ранку.- сонно привіталася сестра коли я прокинувшись направлялась у ванну.
-Добрий, мені учора написала Кейт, вона їде з батьками у інше місто, по справам, на декілька днів.- сказала я сестрі, проте не впевнена,що вона до кінця зрозуміла значення моїх слів, адже тільки що встала і її голова ще добре не сприймає інформацію. 
-Що?Як це вона поїхала? Куди? Чому? Де мій телефон? - Почула я крики, які доносились з кімнати. 
О, здається інформація поступила до мозку. Моє сьогоднішнє вбрання не складало нічого особливого, все, як завжди:просто та зручно.

Вбрання Кейсі теж не сильно відрізнялось від мого, можливо відкинути плаття і підбори в сторону її змусив від'їзд Кейт, через це у неї зовсім пропав настрій:


 

Ми спустилися на кухню, поснідали і відправились до школи, нічого особливого. День у школі теж не ніс за собою нічого цікавого. Після нудних лекцій ми пішли додому...

POV Кріс

Я повернувся додому після школи, повечеряв та піднявся у свою кімнату. Вдома нікого немає, батьки на роботі. Уроки робити настрою не було,тож я засів у телефоні, через декілька хвилин відірвати погляд від екрану мене змусив запах, який пробирався в мою кімнату з першого поверху. Він нагадував запах...диму?


 

Я вирішив спуститися і провірити чи все гаразд, та, як тільки я відкрив двері з кімнати, переді мною постала жахлива картина. Кухню пронизував вогонь, який уже пробирався у коридор, закриваючи вихід з будинку. 
-Якого чорта?- подумав я вголос і кинувся шукати вихід з дому, який ось-ось згорить разом зі мною, якщо я не вибирусь. Спустившись на перший поверх я намагався дістатись до дверей, проте вогонь не підпускав мене, легені пронизував їдкий запах диму, через, що ставало дедалі важче дихати. Я не збираюся тут помирати. Я ще занадто молодий. З задуми мене вивіла обгоріла дошка, яка впала біля мене зачіпивши моє плече. 
Це було справді боляче, пекучий біль пройшовся пораненим місцем. І як же мені вибратися. Казала ж мама купити вогнегасник, провсяк випадок, нехай стоїть, ні не послухали, тепер маю. Я подумав, що стояти і намагатись продертись крізь вогняну пащу до дверей безкорисно, треба придумати щось інше. Можна попробувати через вікно... А ні не можна, воно теж уже у полоні вогню. Так, згадуй Кріс, згадуй, що тебе вчили на уроці основи здоров'я, як я можу згадати, якщо прогулював їх. Усе якщо доживу до завтра,то обов'язково відвідаю цей урок. Що ж, я піднявся на другий поверх, у ванну і облився водою з ніг до голови, це єдине,що мені залишалось, стрибати з другого поверху забракло духу. Я ще раз повернувся до пекельних дверей, здавалось, що я от-от упаду в обморок, мої легені палали, просили хоть ковток свіжого повітря, та все,що я міг це продиратись крізь вогонь, обпікаючи тіло, та я не відчував болі, мною правило одне: бажання вижити.

POV Скай
Ми з сестрою у вітальні, Кейсі переглядає якусь модну телепередачу, а я дивлюся у вікно, й милуюся нічним небом та зорями. Небо... Яке ж воно красиве. Коли я дивлюся на нього мене мучить питання, чому очі не вміють фотографувати? Мої роздуми перервала пожарна машина, яка мчала по нашій вулиці. 
- У когось пожежа?- запитала я сама у себе і вийшла на вулицю, подивитись де зупинилася машина. Яке у мене було здивування, коли я побачила її пункт призначення.
-Кейсі, вставай, у Кріса пожежа, скоріше.- почала кричати я, взуваючи кеди. 
-Що ти таке кажеш?
Я уже не була в змозі, щось відповісти, мною оволоділа паніка, я просто кинулася до дому друга. Приближаючись я побачила людей, які зібралися довкола, допомагаючи пожарним тушити вогонь.


 

- Де Кріс? Він всередині?- в ісериці запитала Кейсі.
А справді, де він, де Кріс? Я уже хотіла бігти всередину, але чиясь сильна рука зупинила мене, не даючи й поворухнутись. Все,що я могла це просто дивитись, як горить будинок, всередині якого бореться за життя мій друг. По обличчі скотилась сльоза, о потім ще одна, і ще. Моє ридання заглушували крики Кейсі: 
-Зробіть щось, там мій друг.. Допоможіть, я благаю врятуйте його. 
- Ми робимо все можливе, але поки що не вдається попасти всередину.

Після цих слів земля зникла з під ніг, я впала на коліна уже не стримуючи гіркого ридання. Ні, це не може бути правдою, це якийсь сон, злий жарт, лунало у моїй голові.