Соловейко

1.

Яскраве весняне сонце ледь-ледь пробивалося своїм ніжним промінням через рясно уквітчаний бузковий кущ, який своїми пахучими та розлогими гілками закривав майже все вікно аудиторії на першому поверсі, даючи тінь студентам, що сиділи за партою рятуючи їх від спеки. Надворі середина травня, позеленілі вулиці та парки так і манили своїм пташиним щебетом та різноманітними квітковими ароматами прогулятись і насолодитись теплим днем. Та студентам, які досиджували останні пари і готувались до сесії доводилось дивитись на цю картину тільки з вікна. А по вулиці гуляли люди, неподалік на дитячому майданчику грались діти, на лавці сиділи парочки, а птахи цвірінькали пісень, ніби змагаючись, хто кого голосніший. Весна...

-...являє собою якесь з'єднання осмисленої приналежності до суспільства в поєднанні зі здатністю відстоювати свою позицію в ньому в будь-яких ситуаціях. Осмислена приналежність передбачає наявність здатності будувати різного роду стосунки... - нудний голос викладача, який читав лекцію вирвав Олесю з мрійливого стану, і вона ліниво підняла ручку, і продовжила записувати лекцію, не сильно вслуховуючись в текст. Практика брала своє.

-То ти будеш на конференції, чи як? - Спитала Марина, сусідка по парті і по деяким лекціям, у Олесі, чим і зовсім повернула її в аудиторію.

-Напевно що ні, не піду. Та й навіщо мені, там же будуть говорити про бізнес, а мій профіль — психологія... Краще піду погуляти. Погода така класнааа... весна. - Замріяно протягнула вона.

-Оо, невже закохалася, - посміхнулась Марина, - чи в тебе залицяльник з'явився, а ти нічого не кажеш? - Хитро примружила очі та.

-Ну тебе, який залицяльник, ти що. Ти ж знаєш, мені не до них. Та й не закохалася я зовсім, і так зайнята вище носа.

-То йдем зі мною, посидимо трохи, послухаємо про що “вещают” наші столичні бізнесмени, відмітимось і підем гуляти. Все таки вдвох веселіше. - Прийнялась вмовляти Олесю дівчина. - Можемо сходити пізніше в кіно, там зараз фільм класний показують, а в мене там тітка працює, сходимо задарма.

-Сто років у кіно вже не була... - Олесі це здалося чудовою ідеєю. - А чого з хлопцем своїм не сходиш, невже знов посварились? - Марина зі своїм хлопцем сварилася щонайменше декілька разів на тиждень, і стабільно раз на тиждень вони розходились. Олеся вважала, що той зовсім не цінував дівчину, яка про нього піклувалась, та втручатися в чужі стосунки не хотіла.

-Ні, що ти. Він зараз поїхав на сесію, майже до кінця місяця. Та й не любить він романтичні фільми. Говорить, що телячі ніжності — то тільки для сопливих дівчат. - Невесело посміхнулася та.

-Тоді добре. Давай на конференцію після пар, а потім в кіно. - Погодилась Олеся.

2.

Актовий зал наповнювався студентами. Всі сидячі місця були вже зайняті тими, хто прийшов раніше, чи домовився, щоб зайняли для нього, під стінами вже також стояло достатньо, декілька місцевих журналістів налаштовували камери та мікрофони, інші налаштовували мікрофони на сцені, спритні студенточки розкладали на столі в самому закутку біля сцени одноразові стаканчики та воду у пляшках, а також декілька блокнотів і олівців.

Тільки зараз Олеся помітила, що всі оживлені і дуже чепурні. Молоді викладачки і лаборантки вже на місцях поправляли зачіски і макіяж, а чоловіки осудливо на це дивилися.

-А хто, ти казала, приїхав? - Олеся повернулася до Марини.

-Не знаю. Якісь столичні бізнесмени. - Розгублено відповіла дівчина. Вона і сама вже була не рада, що подалася сюди. - Може ну її, цю конференцію, йдемо гуляти? - Та ззаду вже тиснули студенти, бажаючі побувати на конференції, а на сцену вже піднявся ведучий, щоб розпочати.

Не пройшло і двадцяти хвилин, а Олеся вже зрозуміла, до чого були всі приготування та і взагалі весь сир-бор. Як виявилося, до університету завітали бізнесмени — колишні студенти, що досягли чогось у житті, та не з пустими руками, а з деякою матеріальною допомогою для рідної Альма-Матер. І навіть те, чому всі були такими нарядними, теж стало зрозуміло. Більшість благодійників були не жонатими, а отже могли стати хорошою здобиччю для самотньої жінки. І якщо спочатку все це скидалося на цирк, то все змінилось, як тільки до мікрофону вийшов Він. Його голос вона могла впізнати з сотні голосів. Вона довго уявляла собі Його, та дійсність перевершила всі її фантазії. Олеся так і заклякла на місці. Вона чула цей голос десятки разів по телефону, і кожен раз поривалася записати його собі на пам'ять, але розуміла, що це не нормально, що в реальному житті вона ніколи його не зустріне... і ось він тут... справжній.

-О Боже, це ж Коваль. Богдан Коваль. Він же випустився років п'ять чи шість тому. - Протягнула Марина. - Невже він теж розбагатів? І коли встиг...

-Ти його знаєш? - Олеся вчепилась в Марину.

-Так... Не особисто, але він досить відомий тут. А тобі що? - Марина пильно подивилася на Олесю. - Ти собі там того, губу не розкатуй. Він хоч і красень, а зараз, як виявилося, ще й багатій, та серцеїд ще той. - Це змусило Олесю відірвати погляд від сцени і подивитися на Марину. - Він був першим красенем і в школі, і в універі, і не гребував цим користуватися. Його виховувала тільки мати, батько їх покинув дуже давно. Говорять, що через це його дуже шпиняли в школі, а коли підріс, і за ним почали бігати дівчата, він, так би мовити, повертав борги всім, хто його ображав.

3.

Богдан майже одразу побачив Олесю в натовпі. Він деякий час стояв за кулісами, чекаючи, поки його покличуть до мікрофону, тож в нього було декілька хвилин, щоб взяти себе в руки, і не витріщатись на дівчину зі сцени. Він щось говорив, якісь завчені слова, хтось аплодував, та хлопець майже все пропустив повз вуха, ледве дочекавшись, коли закінчиться захід. Він сподівався, що дівчина залишиться до кінця конференції, і в нього з'явиться можливість з нею поговорити і розказати про свої почуття, але за хвилину вона вже розчинилась у натовпі студентів.