Частина 21

- Я навіть не здогадувався, що за твоїм колючим характером стоїть щось глибше ніж…, - Артур зам’явся підбираючи вірні слова, однак я не хотіла полегшувати йому життя, тому пильно вдивляючись йому в обличчя чекала коли він закінчить речення.
Пауза явно затягувалася.
- Ніж жіночі примхи?, - не стрималася й все таки вклинила свої два слова.
Чоловік ніжно посміхнувся до мене.
Я часто бачила посмішку Артура. Перед його посмішкою важко було встояти, тому коли він хотів швидко справити гарне враження на співрозмовника, йому було достатньо посміхнутися.
Однак ця посмішка була зовсім іншою. Ніжнішою. Теплішою. ( Або я просто хотіла що б вона такою була).
- Я хотів сказати загравання. , - сказав він трішки не впевнено, : - Однак твій варіант кращий.
- Загравання? До кого? , - мені здавалося, що я в секунді почервоніла з ніг до голови. : - До тебе? Навіщо мені до тебе загравати?, - від однієї думки, що Артур зрозумів, як я насправді до нього відношуся, мені хотілося тікати з авто як найшвидше. Однак я досі залишалася заручником свого падіння й будь-який різкий рух різким болем віддавав у попереку.
Чоловік лише безневинно знизив плечима.
Щиро кажучи, я його таким раніше не бачила.
Таким розслабленим. Справжнім.
Раптом Артур нахмурився й голосно здихнув. Це була така раптова зміна його настрою, що я почала перекручувати в голові, які з моїх слів могли так його образити? Невже він такий нарцис, що навіть думка про те, що жінка перед ним може встояти, ось так легко може зіпсувати йому настрій.
- Тобі подобається Юра?
- Що?!
- Я розумію, що наші заручини й весілля це ділова домовленість. Однак, я б не хотів, що б твоя симпатія до Юрія заважала.
- Яка симпатія? До Юри? З якого дива він взагалі має мені подобатися?, - бувши настільки збитою з пантелику запитанням, що навіть не підбила слів, я не стрималася й промовила не замислюючись: - Знаєш, ти б краще про свої пробіжки з Ілоною переживав.
- Які пробіжки?
- Ранішні. , - буркнула я.: - А може й не тільки. Звідки мені знати які у вас там пробіжки. , - від злості я склала руки на грудях й міцно стиснула зуби. Здоровий глузд  завжди покидав мене коли переповняли емоції.
- Між Ілоною й мною нічого немає й бути не може. Перш за все, вона дівчина мого найкращого друга. А по-друге, я вже давним-давно переріс таких дівчат., - проговорив спокійно, й навіть трішки самовдоволено. Він зрозумів, що я його приревнувала до Ілони й йому чомусь стало легше. 
- Яких таких? Фото моделей?, - вже спокійніше проговорила, адже почала усвідомлювати, що сама ж себе видала.
- Порожніх. , - проговорив він дивлячись прямо перед собою в порожнечу: - Без душі.
Після цис слів Артур раптом знову посерйознішав. В авто запанувала тиша. Чоловік  дивитися перед собою в нікуди й здавалося, що він зараз дуже далеко. А я ,відкинувшись на крісло авто, уважно вивчала його профіль.
Моя спина від сидячого положення починала нити, однак я б ні за що не дозволила собі його зараз потурбувати.

Здавалося, що він згадав щось дуже болюче для себе. ( А може це знову лише мої здогадки)
Чоловік різко відкрив двері, покинув авто й за мить опинився біля моїх дверей.
- Скоро зможеш розслабитися. Тепла ванна й зручне ліжко, це те що лікар приписав., - проговори він весело протягуючи мені руку.
Перед тим як подати руку, я встигла помітити, що справжнього Артура, того за яким я спостерігала ще хвилину тому вже немає.
На його вустах була, тепер я це точно знаю, чергова посмішка. Вона була бездоганна, однак я тепер завжди чекатиму на ту, якою він посміхнувся до мене в авто.