Частина 20

Збігаючи вниз по сходовій клітці я зашпорталася й проїхалася на спині до низу, відчувши спиною кожну наступну сходинку.
Хотіла вислизнути не помітно, однак шум з яким я летіла пронісся гулом по усьому будинку.
Оксана прибігла перша й знайшла мене лежачу на підлозі.
- Аня?! Що сталося?!, - вона спробувала мене підняти, однак мені було надто боляче коли мене рухали й я попросила що б вона мене не чіпала.
- Я зараз полежу й воно відпустить. Хвилинку тут полежу.
Мені пощастило, що першою прибігла Оксана, яка добросовісно відганяла всіх зівак, які поспішали дізнатися, що там впало.
Отож за п’ять хвилин наді мною стояли лише Оксана, пані Марія й старший охоронець.
- Болить., - проскиглила я, коли спитали про те, як я почуваюся.
Приниженою! Ось як я почуваюся, коли розкарячилася й нічого не можу із цим зробити. Але навіщо їм про це говорити. 
Охоронець обережно помацав мою спину.
- Перелому немає. , - чоловік різко підняв мене на руки, було боляче, однак, це як пластир. Чим швидше, тим краще.: - Я відвезу хазяйку до лікарні. Прозвітуй господарю.
Я спочатку не зрозуміла, яку це хазяйку він буде вести. Однак погляд який кинула на мене пані Марія дав зрозуміти, що чоловік говорив про мене.
- Я мушу йти. У мене немає часу їхати до лікарні. На мене чекають., - протестувала я на задньому сидінні.
Чоловік, у якого явно був військовий досвід, удавав що не чує мене. Коли ми під’їхали до лікарні, він відкрив перед мною двері й я відчула, як гострий біль понизив мені поперек, в момент коли я потягнулася що б вийти.
- До лікаря?, - з батьківською теплотою в голосі запитав охоронець.
Я лише кивнула в знак згоди.
- Можна попросити вас про послугу?, - запитала, коли мені допомогли вийти за авто.
- Все що в моїх силах.
- Я дам вам номер телефону дівчини. Її звуть Юля. Вона чекає на мене біля Залізничного вокзалу. Відвезіть її туди, де вона зможе в безпеці дочекатися поки я зможу сама до неї під’їхати., - зануривши руку в сумку я дістала гаманець в якому було все, що я заробила поки прибирала в Артура: - Тут не дуже багато. Однак на перший час вистачить. Візьміть собі скільки хочете. Якщо мало, то я пізніше додам.
- Мені не потрібні ваші гроші. Артур Тигранович наказав, що на ваші трати не обмежений бюджет.
- Артуру не треба знати про Юлю., - опускаючи погляд проговорила на одному подиху й простягнула чоловіку гроші не дивлячись на нього.
Він обережно відвів мою руку.
- Навіщо турбувати його такою дурнотою? Він ділова людина. , - спробувала вмовити, однак погляд чоловіка говорив, що у мене немає шансів.: - Добре. Якщо я сама зателефоную до нього й погоджу, ви зможете поїхати до Юлі?
- Звичайно. Доброго дня., - звернувся охоронець до когось хто стояв за мою спиною.
Одним швидким рухом мене підняли на руки.
- Артур?!, - здивувалася я, коли чоловік швидким ходом ніс мене в сторону лікарні: - Звідки ти тут? Я можу сама йти.
- Не треба зараз показувати свій характер. Якщо лікар скаже, що у тебе щось сильніше за забій, я тебе більше від себе й на п’ять хвилин не відпущу.
Я хотіла продовжити відстоювати свою самостійність, однак було надто приємно коли він ніс мене на руках.
Поклавши голову йому на плече я ледь помітно усміхалася й вдихала аромат його туалетної води.
Після ретельного обстеження лікар сказав, що у мене лише сильний забій й мимольотом я відчула розчарування. Цікаво як це було б не відходити від Артура.
- Кілька днів не вставати з ліжка. Й ніякої фізичної активності.
- Однак я завтра маю летіти!, - запротестувала я й глянула на Артура, очікуючи що він буде не задоволений й буде наполягати на польоті.
Натомість Артур дав розпорядження охоронцеві, що б він купив все, що скаже лікар, й завіривши що особисто прослідкує, що б всі вимоги лікаря було виконано, підняв мене на руки й поніс до авто в якому приїхав.
- Куди ми?
- Додому., - коротко відказав чоловік й обережно посадив на заднє сидіння.
Артур всю дорогу вирішував робочі справи, однак помітивши що я на нього весь час  поглядаю, відклав телефон.
- Що?
- Нічого. А хоча є одна річ, яку б я хотіла в тебе попросити. До мене сестра приїхала. Це до неї на зустріч я так поспішала. Можна що б хтось її забрав з вокзалу й відвіз на квартиру. , - вдруге за сьогодні я дістала гаманець й обережно простягнула в сторону фальшивого нареченого не велику купу грошей: - Це все що у мене зараз є. Знаю, що в столиці дорога оренда, однак хоча б на перший час.
- Аня, ти не тільки в поперек, а ще й головою стукнулася!? Ти що мені гроші пропонуєш?! , - такої реакції я не чекала. : - Забери!
- Ясно. , - я прибрала гроші в сумку й міцно стисла кулаки, що б не розридатися.
- Що тобі ясно?! У мене купа нерухомості. Та й врешті, вона може приїхати до нас
- Ні!, - перебила його на пів слові не давши договорити: - Не треба Юлю до нас., - додала вже спокійніше.
- Ясно. Диктуй номер я організую її забір., - спокійно відказав чоловік й дістав телефон. Його голос видав, що він  подумав, що я просто не хочу знайомити його із моєю сестрою. 
- Востаннє коли ми бачилися, то я хотіла розірвати її на шматочки, - несподівано для самої себе я сказала правду.
Мої слова настільки здивували Артура, що він випустив телефон.
- Я не ненормальна., - поспішила виправдатися: - Просто я дізналася, що вона чекає дитину від хлопця, з яким я мала наступного дня одружитися.
- ЩО?
Я розповіла Артуру всю історію свою з Богданом.
- Якого хріна тоді ти їй допомагаєш? , - кипів чоловік коли дослухав все до кінця.
- Тому що вона така ж жертва Богдана, як і я. Тільки мені пощастило й зараз я тут. А Оксана на дев’ятому місяці тікає із села, що б ті, кому Богдан завинив гроші не відігралися на ній. Як виявилося Богдан грає в азарті ігри. Вітчим його вигнав, коли той почав лазити по їх з матір’ю запасах на старість. А той в свою чергу взяв позику в якихось турків. Сам звалив за кордон, а вони прийшли до його батьків й погрожували, що якщо ті не повернуть гроші, то вони їх поб’ють. Те саме сказали й моїм батькім та Оксані. Як я можу їй відмовити зараз? Вона не погана людина. Однак жити з нею під одним дахом я поки не готова.
- Зрозумів. Я все владнаю.
- Куди ми приїхали?
Це був не особняк де я жила весь цей час. А фешенебельний житловий район.
- Моя квартира. Тепер ти будеш під моїм наглядом. А знаєш, що найважливіше? Що тут немає сходів.