Частина 16

- Фінальний вихід перед Мальдівами. , - весело проговорив Артур відкриваючи перед мною двері.
Веселий настрій мого фальшивого нареченого був пов’язаний з тим, що сьогодні день народження його найкращого друга.
Юра вибіг до нас на зустріч й мені здавалося, що я бачу цих хлопців вперше.
Артур відкинувши наші дорожні сумки в сторону й із легкістю підняв друга в повітря:
- Старий!!!! З днюхою !!!!
Чоловіки голосно й щиро сміялися, не забуваючи при цьому жартували один над одним.
- Привіт!, - із не прихованою радістю, Юра міцно мене обійняв, мені на мить здалося, що він мене роздавить.
- З днем народження., - скромно проговорила, коли обійми чоловіка пом’якшали й я нарешті змогла вдихнути.
- Ну що ж, голубки, основна туса відбудеться ввечері. А зараз ми маємо змогу розслабитися й забути на трошки про те, що нас чекає купа роботи.
- Те що треба., - щиро проговорив Артур й похлопав друга по спині.
Підставивши обличчя до сонця, Артур зняв сонце захисні окуляри й оголив зуби в щирій посмішці.
- Аня, а ти любиш коней?, - відводячи обличчя від сонця запитав мене мій фальшивий наречений.
Я зам’ялася із відповіддю й безмовно кивнула головою.
- Ось й вирішили. Ваші кімнати на другому поверсі. Іподром все там же, де й був минулого разу. А я хочу зганяти в ліс по бездоріжжю покататися. Ввечері побачимось.
- Ми не будемо разом з іменинником? , - запитала я, коли Юра побіг до гаража.
- Я з дитинства з цим шалапутом товаришую. Повір, коли ти весь час на публіці, то моменти коли ти можеш просто насолодитися тишею й робити те, що хочеться, є найкращим подарунком. Він обожнює оф-роуд. Нехай кайфує. Ти любиш оф-роуд?
- Ти маєш на увазі їздити по бездоріжжю?
- Саме так. З вітерцем по тих місцях, де й пішки не завжди пройдеш.
- Не думаю. Я ніколи не пробувала, однак мені здається що це не дуже моє.
- Супер. Тоді чекаю на терасі за десять хвилин. Джинси й легенька курточка. Одне з найбільших моїх хобі – верхова їзда.
Коли ми опинилися на іподромі, я не могла відвести погляду від величі й краси коней. Їх шерсть виблискувала й переливалася на сонці.
- Ти головне не бійся. Я буду поруч.
Й Артур не збрехав. Близько години він тримав повідець коня на якому я вчилася їздити й як справжній терпливий інструктор навчав мене секретам верхової їзди.
- Як у мене виходить? , - щиро поцікавилася.
Артур посміхнувся, однак не відповів на моє запитання, а лише поклавши свою руку мені на коліно ніжно відповів:
- Все чудово, не потрібно поспішати. У нас ще багато часу попереду. Ти готова разом проїхатися по окрузі?
- Так, вчителю!
Й ми каталися верхом до вечора.
Майже нічого не говорили, однак так комфортно в мовчанні мені ні з ким не було.
Коли мені здавалося, що Артур мене не бачить, я потайки ним милувалася.
- Не проти якщо я тебе сфотографую? – несподівано запропонував чоловік., коли я думала, що він мене не бачить й вивчала його риси.
- Мене? Навіщо?
Діставши останній айфон чоловік навів камеру в мою сторону:
- Казкова картинка виходить. , - й несподівано для мене спалахнула камера.
- Ой, я не була готова. Я напевно так, як олень у світлі фар. Покажи.
- А мені здається, що вона ідеальна.
Коли ми повернули коней й направилися назад до шале, я чекала миті, коли Артур задумається. Помітивши, що вся його увага зосереджена на конях, які безтурботно паслися біля нас,  я вихватила телефон з його кишені й хотіла глянути фото.
«Заблоковано. Могла б й здогадатися», - і з досадою простягнула його власнику.
- О, ні. За крадіжку покарання лоскотка!
Й він правда почав нещадно мене лоскотати. Я мусила бігти з усіх ніг, що б уникнути того, що почну зі сміху валятися по землі.
- Від неї не втечеш! – наздоганяв мене Артур.
Зловивши біля стіни шале, Артур притис мене до дерев’яного фасаду.
Бешкетний сміх покинув його обличчя, й на його місце прийшла тиша.
Артур пильно дивився на мене, а я і собі не хотіла відводити погляду від нього.
«Поцілує?» - промайнуло в моїй голові. Й, щиро кажучи, я цього бажала.
Артурові руки стисли мою талію й його торс притиснув мене ще сильніше до стіни.
Захід сонця був в самому розпалі. Обличчя чоловіка покрилося тінню. Я прикрила очі в очікуваному поцілунку.
- А я не знала вже де й шукати! – жіночий голос, що з’явився ні звідки розбив вщент всю інтимність атмосфери, яка була ще секунду тому.
Висвободившись із чоловічого захвату я хотіла втекти до середини шале, однак Артур зловив мене за зап’ястя.
- Привіт., - кинув недбало до незнайомки: - Анюта, ти куди?
- То це і є вона!? Твоя єдина?, - жінка повільно провела по мені оцінювальним поглядом й залишившись задоволеною від побаченого з усмішкою додала: - Миленька.
- Це моя майбутня дружинна – Анна., - обійняв мене за стан й ніжно поцілував біля скроні.
Жінка чекала, що її також відрекомендують мені.
- Нам час готуватися до вечірки. Побачимося.. – обережно підштовхнув мене й ми поспішили геть.
- Зустрінемося внизу., - весело проговорив чоловік, коли ми підійшли до дверей наших кімнат.
- А хто це був?
- Одна з тих, хто спочатку говорить, що їй не потрібно серйозних відносин, а потім ти ніяк не можеш позбавитися її уваги. – безтурботно проговорив Артур: - Ревнуєш?
- Я?! До неї?! Тебе?!, - моє обличчя почало заливатися фарбою: - Не вигадуй дурниць. , - й швидко заховалася в кімнаті, чим здається тільки підтвердила підозри чоловіка.
«Тримай себе в руках, Аня! Ти ж не хочеш бути, як одна з цих жінок?»