Частина 14

- Не заваджу? – повторила я своє питання.
- Аня? – на мит Артур втратив над собою контроль й зачаровано на мене подивився, : - Неймовірно виглядаєш.
- То це ваша наречена, про яку ми так багато чули!, - проговорив чоловік із сильним французьким акцентом.
- Місіє Арно. , - Артур повернув над собою самовладання, : - Ви як завжди дуже уважні. Панове, дозвольте відрекомендувати вам мою наречену. Анна це місіє Арно із Парижу, пан Міягі, перекладач пана Міягу Панас Романович. А з Юрієм ви вже знайомі.
Якщо Артур міг взяти себе в руки за секунди, то Юра досі був шокований й виглядав, ніби дитина, яка зустріла святого Миколая.
- Містер Міягі, говорить, що дуже щасливий познайомитися із пані Анною. Й просить передати вам, найщиріші компліменти. – проговорив Панас Романович й поклонився, як заведено на сході.
- Я також дуже щаслива познайомитися із друзями свого нареченого. – зімпровізувала я.
- Ти так дивишся на свою наречену, ніби вперше її бачиш., - зауважив місіє Арно.
- Як пише Ліна Костенко : Стільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня., - дивлячись мені просто у вічі процитував Артур.
Панас Романович швидко прошепотів на вухо містеру Міягі слова Артура й той із захватом заговорив про поезію, що перекладач ледь за ним встигав.
Я заворожено слухала східну поезію. Така незвична й така неймовірна водночас.
Від останнього віршу про нещасне кохання у мене виступили сльози.
Коли всі привілейовані гості зайняли свої місця за круглими столами, містер Міягі присів біля мене і його перекладач до кінця офіційного прийому невпинно працював над тим, що ми могли наговоритися про культуру України й Сходу, про театр, фільми й традиції. Вечір пролетів так не помітно, що коли оратор, що виступав на сцені, оголосив, що зараз буде розігруватися фінальний лот, я відчула розчарування.
Містер Міягі з перекладачем поспішили покинути захід, через різницю в часі чоловіки валилися з ніг, однак містер Міягі ніяк не хотів залишати моєї компанії. На ці слова я почервоніла й він поспішив вибачитися, що не хотів мене образити, або зачепити мою честь. Місіє Арно поспішив покинути нас відразу після містера Міягі.
- Ти неперевершена., - прошепотів мені Артур на вухо: - Зачарувала всіх, навіть надокучливого місіє Арно.
Я щиро йому посміхнулася.
- Юра, ти себе добре почуваєш? Виглядаєш ніби…., - не могла підібрати слів.
- Ніби йому потрібно притримати підборіддя, а то він ніяк не може закрити рот від здивування коли тебе побачив. , - мені здалося, або Артур був надто суворий до свого друга.
- Не неперевершено виглядаєш. – перші слова за вечір Юрія.
- Дякую. Це було б злочином, якби я мала поганий вигляд після того, як на мене, витратили за тиждень, бюджет невеличкої країни.
Чоловіки щиро засміялися й мені на душі полегшало. Нарешті мої жарти підтримують.
- Я впоралася? , - несподівано звернулася до Артура: - Нічого зайвого не бовкнула?
- Звичайно!, - несподівано Артур поцілував мене у щічку, : - Містер Міягі від тебе у захваті. Всі від тебе у захваті! Анюта, ти не перевершена.
- Любиш поезію?, - не впевнено проговорила.
- Моя Ахіллесова п’ята. , - мені здалося, або чоловік на мить засоромився. : - А ти?
- Люблю. Однак раніше, не мала можливості зануритися в літературу з головою. Гроші були каменем спотикання. , - мені стало ніяково й я почала крутити велетенський діамант, що прислав мені Артур у конверті.
- Подобається?, - несподівано змінив тему чоловік.
- Жалітися на діаманти? , - я спочатку хотіла віджартуватися, однак в серці мене відразу вкололо: - Він здається не живим. Холодним. Розумієш?, - підвівши не впевнений погляд на чоловіка я була готова до того, що він розсміється мені у вічі.
- Це вибирала продавець-консультант. Мені він теж здався таким. Скельцем. Однак дівчина запевнила, що жінка такий подарунок точно оцінить., - піднявши плечі проговорив чоловік.
Момент єднання, який був у нас Артуром, перервав Юра, про якого ми й забули. Артур послав його по кореспондента модного журналу.
- А ось і молодята! , - урочисто проговорив Юра, показуючи на нас.
- То це правда, Артур Тигранович Валієв нарешті одружується? , - безцеремонно всівшись за наш стіл, жінка із велетенським блокнотом простягнула в нашу сторону диктофон.
Магія моменту зникла.
Далі були заготовлені заздалегідь відповіді, про те, як ми зустрілися й покохали один одного із першого погляду.
Міні фотосесія, де ми зобразили закохану пару. ( Між іншим, по плану, ми це мали зробити ще на червоній доріжці).
Після свого перевтілення я тепер ще більше зустрічала в поглядах жінок не приховану заздрість.
Однак погляди чоловіків тепер висловлювати бажання й захоплення. Від чого мені було дуже ніяково, і я весь час поправляла діамант на безіменному пальці, що б ніхто з них навіть не думав до мене наближатися.
Оскільки Артур основну частину свого часу, коли був в Україні проводив у своєму пентхаусі в центрі Києва, що б було зручніше добиратися на роботу, то після завершення помпезної вечірки до особняка за містом в Range Rover я поверталася сама.