Частина 12

Після того, як я поставила свій підпис внизу контракту, моє життя перевернулося з ніг на голову.
Перукар, стиліст, особистий тренер, дієтолог, викладач манер….
- В ось цьому ви ходили? Однак ця гамма кольорів зовсім не підходить для вашого генотипу зовнішності. – перериваючи мій гардероб, П’єр ( я переконана, що до поїздки на навчання в Париж, це був Петро), худорлявий та високий чоловік, схвалив тільки чорний гольф.: - Не густо. Який у нас бюджет? – звернувся до своєї помічниці.
- Не обмежений, місіє П’єр.
- Зроби заміри нашої Попелюшки. Я сьогодні ж лечу до Парі. – він підняв праву руку до гори, й ніби Супер Мен, поспішив покинути кімнату.
Жінка із різно кольоровим волоссям, разом зі своїми помічниками, влаштували в одній з кімнат салон краси.
- А!!!!
- Ще трішки. – жінко проговорила, ще зовсім юна дівчинка й поспішила зірвати чергову смужку воску.
Настав час волосся.
- Скоро я зможу ловити радіо хвилі. – спробувала пожартувати, коли в моєму волоссі було стільки фольги, що я була схожа на інопланетну істоту.
Ніхто мого жарту не оцінив. А лише глянули на мене поглядом, в якому було видно заздрощі й щире не розуміння, як перед ними може сидіти дружина мільярдера.
Всі дні підготовок ми з Артуром не бачилися й навіть не здвоювалися.
Те, що я повинна була вивчити про нього, він прислав факсом.
А мене просив заповнити невеличку анкету, що б він знав трішки й про мене.
Якщо у факсі було вказано інформацію аж до його улюблених фільмів, то про мене він вирішив, що йому буде досить кількох даних: вік, чи є у мене патологічні хвороби й далі в такому дусі. Заміри мої в анкету були вже внесені.
У фінальний день моєї підготовки, пані Марія розбудила мене, як тепер завжди було, легким стуком у двері.
Кава й круасан вже лежали в неї на таці, разом із конвертом.
Мені було дуже не зручно, в моменти, коли моя колишня керівниця, тепер мовчки й сумирно мені прислуговувала.
В перші дні я поспішала їй допомогти, на що отримала доволі різку відповідь:
- Ти хочеш, що б я втратила своє робоче місце?
- Ні. Я хотіла допомогти…
- Я знаю своє місце в домі. Й прекрасно впораюся зі своїми обов’язками. Якщо мені буде потрібна допомога, я до вас звернуся із проханням, що б найняти додаткову прислугу. - на останьому слові вона поставила особливий наголос.
Пані Марія говорила очевидні речі, однак кожне слово для мене було неначе батіг. Її очі пронизували мене холодом й ворожістю. Оксану більше до мене не посилали, а я не наважувалася просити, що б не накликати на дівчинку злість пані Марії.
Попиваючи ранкову каву, я знаю що це безглуздо, однак кожного разу переймалася, чи бува, вона не підсипала мені в неї чогось.
Відкривши листа, що знаходився на таці, мені відразу захотілося його порвати й викинути.
Привіт.
Сьогодні твій вечір дебютантки в ролі моєї нареченої, й мені здалося доречним з такого приводу прислати тобі не е-mail, а справжнього листа.
По-перше, звістка про мої заручини вже просочилася в пресу, тому вся увага журналістів буде спрямована на тебе. Не переймайся, я старатимуся не відходити від тебе ні на крок.
По-друге, ми не обговорили історію нашого знайомства. Легенда така, ми зустрілися в Луврі на виставці, яка була пересвячена боротьбі з голодом в Африці. Загугли й прочитай про неї детальніше. Дата виставки 01.03.2020 р.
По-третє, твоє кільце. Ти ж не думала, що я забув? Воно в конверті.
До зустрічі,
Артур.
Холодний й байдужий лист, що явно був написаний в поспіху, здався мені нестерпним.
Потрусивши конверт, звідки вилетіло кілечко із велетенським діамантом. Таке ж холодне й позбавлене почуттів, як і лист.
«А що ти хотіла, ти найнятий працівник, на посаду його нареченої. Він не зобов’язаний проявляти до тебе теплоту й підтримку. Ти сама на все погодилася, тому зберися ганчірка!» - подумала про себе, й поспішила у ванну.
За кілька годин прийде ціла бригада людей, щоб зі звичайної дівчини, зробити наречену мільярдера.
Потрібно морально підготуватися.