Частина 9

- Ану йди сюди. Що ти встигла наробити поки мене не було? – пані Марія перекрила мені дорогу й уважно розглядала.
- Я нічого не робила. Не розумію про що ви. – твердо відказала я.
- Артур Тигранович сказав, що б ти приєдналася до нього за вечерею. Не знаю в які ігри ти тут вирішила зіграти, однак знай, що коли він тобою награється, що б я тебе тут не бачила.
- Що? Які ще ігри? Але я нічого не робила. Я сумлінно працюю тут з ранку до вечора, а ви мене виганяєте? Куди мені йти? Хіба так можна? В чому я винна?
- Я вже на таких надивилася. Спочатку вона корчить із себе скомняшку, а сама бажає захомутати начальника. Ну, ну. Я розчарована, Анно. Була набагато вищої думки про тебе. Виявляється все, що говорила про тебе твоя мати правда.
При згадці про матір у мене відібрало мову. Я давно перестала згадувати своє минуле життя.
- Що ж вона могла про мене сказати? – із викликом спитала я. Втрачати вже нічого, всі висновки про мене були зроблені. Принижуватися й благати залишити мене тут пахати я не збиралася.
- Артур чекає. – кинула вона мені гордовито.: - Біжи, а то раптом він передумає.
Я нічого не відказала їй. Розвернулася й швидко попрямувала до їдальні.
- «Я знаю»! Приємно знову тебе бачити. – щиро посміхаючись своєю бездоганною усмішкою, Артур запрошував жестом руки приєднатися до його вечері.
- Мені звуть Юрій. Можна просто Юра. – проговорив блондин, якого я спочатку не помітила.
Юра був на пів голови вищий за Артура. Хлопці переглянулися й помітивши мою не впевненість лише усміхнулися.
- Що ви хочете від мене? – перелякавшись, що багатіям могла спасти на думку все що завгодно, я була готова тікати.
- Ми не хотіли тебе злякати. Невже ми схожі на маніяків? – почав було Юра.
- Ви схожі на двох розпещених мажорів! – сказала я те, що прийшло перше в голову.
- Вау! – Артур несподівано розреготався й поплескав друга по плечі: - Я ж казав, що вона чудо. Ну добре. Я знаю, що тебе звуть Аня. Аня, присідай, будь ласка за стіл. Ми не хотіли тебе налякати. Проста вечеря.
- Артур Тиг..
- Можна просто Артур. – підморгуючи мені виправив мене чоловік, що явно втомився чекай поки я сама сяду за стіл.
Чоловік розслабленою ходою підійшов до мене, поклав руку трішки вище талії й підштовхнув до столу, де на нас вже чекав Юра.
Від мого колишнього боса приємно пахло пряними нотками, які діяли ніби заспокійливе.
Відсунувши мені стільчик Артур посадив мене за стіл.
- Пригощайся. Не соромся. – лагідно проговорив Артур й поспішив до свого місця в голові столу.
- Артур у нас вміє залицятися до дівчини. – весело підмітив Юра.
Після цих слів моє обличчя почервоніло. Я не могла взяти себе в руки, тому просто опустила погляд в тарілку.
Вечеря пролетіла не помітно. З часом я змогла розслабитися й насолодитися смачною їжею й насправді цікавою компанією чоловіків.
Юра з Артуром розповідали цікаві історії зі свого життя, жартували й жартували.
На моє велике здивування до кінця вечора я так розслабилася, що змогла підтримати кілька тем.
- А вона шарить! – весело проговорив Юра, коли я змужніла на стільки, що наважилася посперечатися з Артуром, про те, що в Україні не менше гарних місць, ніж закордоном.
- Якби ще люди вміли шанувати те, що їм дала природа. – багатозначно закінчила я.
- Вперше бачу дівчину з таким відмінним апетитом й водночас в гарній формі. – зауважив Артур, коли моя тарілка спустіла.
- Серед жінок, що вас оточують, багато тих, хто працює зранку до ночі? – йому не вдалося мене засоромити і я демонстративно взяла добавки. Хто зна, коли я тепер зможу ще так поїсти. Я ж тепер безробітна, тому запасаємось жирком.
- Ось це влучно підмічено. Була в мене дівчина, яка з усією серйозністю говорила, що якби Бог хотів, що б вона працювала, то вона б не народилася такою гарною. Тупа, як пробка, однак коли виходив з нею в люди, то всі чоловіки мені заздрили. – договоривши Юра аж засумував.
- А де вона зараз? Чому розійшлися?
- Та все те ж саме. Коли я познайомив її з Артуром, я їй став не цікавий.
- Ти відбив дівчину в друга?!
- Що? Ні. Дівчата друзів табу. – Артур аж скривився.
- Вона так й лишилася в його фан базі. За це й вип’ємо! – Юрій одним махом осушив стакан.
- Аня, у мене є для тебе пропозиція. Робота. Оплата рівна твоїй річній зарплаті. – не сподівано змінив тему Артур.
- Я спочатку дуже сумнівався коли ти запропонував її кандидатуру, однак все дійсно може вийти. – критично оглядаючи мене додав Юра.
- Ви охриніли?!: - чоловіки не очікували такої реакції: - Я не буду з вами спати! Ви за кого мене маєте?! Мажори кончені!
Я вже була готова встати з-за столу, коли чоловіки почали хором голосно реготати.
- Оце так характер! Клас! Як вона сказала? Мажори кончені? Клас! Ти точно впораєшся. Я таких ще не зустрічав. – щиро регочучи прокричав Юра.
Артур себе тримав краще в руках. Він взяв мене за руку, глянув просто у вічі й промовив:
- Анно, будьте моєю дружиною.