Частина 7

Прокинулася я від того, що мене хтось тріпав за плече.
Приклавши багато сил, що б відкрити очі, це був перший раз за три дні коли я нарешті змогла заснути, я хотіла запротестувати, однак рот мені прикрила жіноча ніжна долоня:
- Тихіше, я не хочу розбудити Оксану. Вона твоя сусідка по кімнаті. – прошепотіла Марія: - Прокидайся. Твоя форма в шафі. Я чекатиму за дверима. Потрібно провести тобі інструктаж перед початком роботи.
За десять хвилин я, неначе сновида, пробралася у ванну кімнату, де змогла більш менш привести себе в порядок. Від недосипу у мене був вигляд, ніби я хворію. Вдягнула чорну сукню, яка вважалася тепер моєю формую. Правду кажучи, мені моя форма дуже сподобалася. Сукня була вільного крою й максимально закритою. Все для того, що б не сковувати рухів, однак й що б не привертати лишньої уваги.
- Я звичайно вибачаюся, однак я вчора лягла біля десятої. Тому, якщо ти вже вдяглася, то провалюй. Я хочу виспатися. – злісно проговорила дівчина, що ховалася під ковдрою.
- Пробач… - не впевнено проговорила я до ковдри. : - Я Аня. Ми будемо тепер сусідка..
Я не встигла договорити, як ковдра відкинулася й рудоволоса дівчинка з веснянками по всьому тілу дивилася на мене нищівним поглядом.
- Ясно. Я все зрозуміла. Вже йду. – поспішила я покинути кімнату.
Наступні дві години пані Марія розповідала мені про мої обов’язки й правила поведінки в домі.
- Нище трави, тихіше води. Прислуга повинна бути непомітна. Зрозуміла?
- Так.
- Так, мем.
- Так, мем. – моментально виправилася.
- Твій вітчим просив за Юлю. Я б нізащо не погодилася взяти на себе відповідальність за неї. Однак коли він просив за тебе, й розповів твою історію, я ризикнула. З усіх його розповідей, про тебе склалося враження як про старанну й виконавчу дівчину. Не розчаруй мене. Й ще одне. Тут не «Клуб розбитих сердець», тому я чекаю, що ти працюватимеш, а не виливатимеш душу кожному, кого зустрінеш.
- Звичайно…..мем.. – я не очікувала такої прямоти, тому на мить мені здалося, що мене роздягнули й поставили серед площі.
- Ледь не забула. Якщо я помічу, що ти крутиш роман з кимось з охорони або прислуги, то вилетиш в ту ж секунду. Ясно?
- Так мем. , - ось тут вона могла не сумніватися. Романів мені зараз не потрібно.
Ми спустилися до кімнати прислуги, де був накритий стіл до сніданку. Вільне місце було лише біля рудоволосої злюки. Не хотілося туди сідати, однак в мене шлунок вже прилип до хребта.
- То ти замість Янки? – несподівано дружнім тоном проговорила моя сусідка по кімнаті.
- Я не знаю. Мене взяли на прибирання другого поверху.
- Значить замість Янки. Будемо колегами. Не дуйся, що я на тебе накричала. Я вже тиждень працюю сама. Ще б трохи й в мене б дах поїхав. Знаєш, як Янка втратила роботу? – весело підморгуючи проговорила Оксана.
- Ні. Мені не казали.
- Дівчата! Ніяких пліток. Поїли й за роботу. – перебила наш веселий діалог пані Марія.
- Так, мем. – швидко відказала Оксана.
- Так, мем. – повторила я, як папужка, за нею.
Я бачила, що Оксану аж розпирало від того, що б попліткувати. Однак Марія пішла з нами й вона мусила себе стримувати.
- Це спальня Артура. – не витримала й шепнула мені Оксана.
- Кого?
Марія голосно постукала в дерев’яні двері. Ніхто не відказав, однак вона відкрила широко двері, й знайшовши приховану кнопку на стіні, одним натиском відкрила всі штори. Кімната залилася світлом.
«Ця кімната розміром з увесь будинок, де я жила» - мимоволі подумала я.
Центральне місце в кімнаті займало велетенське ліжко. Білосніжна ковдра була скомкана, а частина подушок валялося на підлозі.
- Що за фігня? Ви чьо приперлися? де Артур? – заговорила купа жіночим голосом. : - Якого біса ви приперлися?
Відкинувши ковдру перед нами виявилася голубоока блондинка з явно робленим носиком і накачаними губами.
- Я бачила й кращих. – шепнула мені Оксана.
Дівчина була оголена, і якби її волосся не закривало її груди, то ми б бачили все. «Пробудження Венери» - перше про що я подумала. Моє обличчя залилося краскою і я готова була швидко покинути кімнату.
- Артур Тигранович вже поїхав. Ваш одяг випрано й попрасовано. Ви бажаєте поснідати в ліжку чи в їдальні? Водій готовий вас відвести туди, куди ви забажаєте. – монотонним голосом проговорила пані Марія. Здавалося, що її зовсім не бентежить те, що дівчина оголена.
- Ти чьо з дуба рухнула? Ти знаєш хто я, що б так до мене говорити? Я обличчя VOGUE Україна 2022. – проговорила блондинка зневажливим тоном. Правду кажучи, після цих слів вона вже не здавалася мені такою прекрасною.
«Значить, вона тут не живе» - подумалося мені само собою.
- Де мій телефон? Я зараз дзвякну Артуру й ти свій язик прикусиш. Ей, подай мою шанельку!
Дівчина дивилася на мене. Я розгубилася й почала вертіти головою в пошуках сумки.
- Шанель! Вона осьо лежить! Ти знаєш що таке шанель?
- Чорна сумка на тумбі. – допомогла мені Марія.
Я поспішила по сумку. Вирвавши її в мене з рук, дівчина, навіть не думаючи прикрити своє оголене підтягнене тіло, дістала останній айфон й довгими нігтями почала набирати чийсь номер.
- Алльо. Прівєтікі. Ага, вже проснулася. Я думала, що ми поснідаємо…. Еммм…. Оу…. Та, бєз проблємок…… Чекаю дзвінка… Вже скучаю … Бааааййй - грайливо граючи пасмом волосся проговорила блондинка таким солодким голоском, що ще б трішки й мене б знудило. : - Окєй, кажи воділі, що я скоро буду. – ця вже було сказано до Марії.
- Сніданок? – шанобливо перепитала моя керівничка.
- Я не снідаю. – відказала так, ніби ми хотіли її отруїти.
Блондинка без тіні сорому встала з ліжка, вона була абсолютно гола, то ж я не втрималася й відвернулася.
- Ну всьо, я готова. Уборщіці за дєло. – нахабно кинула вона нам, виходячи з кімнати.
- Дівчата, кімната у ваших руках. А я переконаюся, що гостя таки нарешті нас покинула.
- Що це тільки що було? Тут що, бордель? – перелякано проговорила я.
Оксана зареготала.
- Такий бордель в ліжку кожного мільярдера знати можна. Міс осінь, міс літо, міс ще щось. Це Артур вчора після якоїсь тусовки привів собі барбі. Я вже їх стільки надивилася, що вони мені всі на одне обличчя. Хоча після пластичного хірурга, вони й правда всі на одне обличчя. – переправляючи ліжко говорила Оксана.
- Зрозуміло. А хто такий Артур? Я його не бачила. Мене Марія наймала.
- Може й не побачиш. Він тут не дуже часто буває. Любить подорожувати. А робота тут не цукор. Я вчора пів перша ночі лягла, бо ця барбі захотіла поплавати й полуницю з вершками. Хоча, якщо ти не боїшся ручної роботи, то все буде добре.
- То хто такий Артур?
- Ось . – Оксана простягнула мені фото чоловіка. Я спочатку подумала, що вона показує мені якогось турецького актора.
- Тільки вчора він був вже без бороди. В нього кілька IT-компаній, компаній що займаються будівництвом й ще купа всього.
- Він добра людина? Чи такий же як ця?
- Я не знаю. Я виконую головне правило пані Марії: бути непомітним. Він мені ніколи не хамив, хоча я його й бачила лише кілька разів. Кажу ж, він тут майже не буває. Однак будинок завжди повинен бути готовий до його приїзду. Як ти вже зрозуміла, він не попереджає коли буде. Ти збираєшся мені допомагати?
- Блондинка забула трусики. – засоромлено проговорила я.
- То вона носить трусики? Хм. Несподівано.
- Мені їх викинути?
- Можеш лишити на пам’ять про перший робочий день.
- Фу!
Й ми взялися за роботу.