Частина 3

Матір увірвалася в кімнату, де ми з Юлею підшивали весільну сукню, що б та не волочилася за  мною по дорозі.

- Аня, ти тут сидиш? Не чуєш, що я тебе кличу!

- Ні. Що сталося? – стримано відказала.

- М-да… - багатозначно відказала мама, коли оглянула мене з ніг до голови. : - Не в такому платті я хотіла доньку заміж віддавати.

Я почервоніла.

Сукня дійсно була старомодна, про що мені Юля не раз говорила, однак і на неї я пів року відкладала зарплатню.

- А ось це буде моє. – гордо показала Юля коротеньку рожеву сукню.

Мені стало навіть трішки заздрісно. Сукня дійсно була дуже гарненькою.

- Зірка! – задоволено прихлопнувши руками проговорила мама. : - Але звідки вона у тебе?

- Шанувальник подарував. – гордо відказала Юля.

У мене відкрився рот.

- Юлічка!!!! Ось це кавалер! Бачиш, яким повинен бути кавалер!? У тебе ще є шанс передумати.

Я побіліла від цих слів.

- Ти що як стіна? – очі матері розширилися: - Ти раптом, не носиш байстрюка?!

- Що? Ні! Звичайно ні! Я сьогодні ще не їла.

- Ну дивись мені. – матір вийшла з кімнати зла на мене за те, чого я ще не зробила.

- І чого було двері виривати? – безтурботно проговорила Юля.

- А хто тобі сукню подарував? Я його знаю?

- Може знаєш. А може й ні. Забий. Хрін один. Нічого серйозного.

- Але ти прийняла такий коштовний подарунок.

- А що відмовлятися від подарунка лише тому, що його дарує той, на кого мені пофіг?

- А якщо він за подарунок щось захоче? – стараючись завуалювати правду проговорила я.

Юля чомусь раптом заціпеніла.

- Перехоче., - відсторонено проговорила сестра.: - Навіть не думай мені читати лекції. Кожен з нас, сам коваль свого щастя.

Юля швидко піднялася на ноги й поспішила покинути кімнату.

Я залишилася стояти у весільній сукні.

Оглянувши себе у дзеркало мені стало сумно.

«Головне з ким» - повторила я про себе, однак сукня не стала мати кращий вигляд.

- Іване! Аня! Де ви ходите! Швидше сюди!! - раптом пролунав голос матері на вулиці.

На крик позбігалися не тільки ми з вітчимом, але й усі ближні сусіди.

Мама притримувала голову Юлі, яка по трішки приходила до тями.

- Юля, що з тобою?

- Відійди. – надто сильно мене відштовхнула мама, що я ледве втратила рівновагу  якби мене не  : - Їй потрібне повітря. Відійдіть. Води! Що ти стала тут? Води неси!

Нічого не відказавши я побігла за чашкою з водою.

- Ніби в сусіднє село ходила. Що так довго? Віддай!

Такої грубості від матері я давно не чула. Хоча немає чому дивуватися, Юля лежить напівпритомна, а я здоровесенька.

- Я вже викликала швидку. – проговорив хтось з натовпу.

За годину ми з мамою і вітчимом стояли біля палати Юлі, яку якраз  оглядав лікар.

Нас не впускали, тому коли з-за дверей ми почули, як Юля кричить до лікаря:

- Це не ваша справа!

Матір було не зупинити. Вона навалилася на двері й увірвалася в палату.

- Що ви їй зробили?! Що сталося!?

- Вийди! Всі геть! Всі вийдіть! – заверещала не своїм голосом Юля, чим всіх привела в ступор.

- Вийдіть. – підійшов лікар і вивів нас трьох.

- Ви мати Юлії? А ви батько?

- А я сестра. – швидко додала я.

- Ну добре. Тут така справа, ваша донька випила відвар з трав, які повинні були спровокувати викидень. Народна медицина. Й отримала сильне отруєння. На цей час, плід і матір у безпеці. Однак її психічний стан дуже не стабільний.

Ми всі троє стояли, неначе струмом вдарені.

- Ви хочете сказати, що Юля вагітна? – перша заговорила я.

 - Ми повинні потримати її ще ніч, що б переконатися, що організм повністю очистився. А завтра рано можете її забрати. - не відповівши на моє запитання, чоловік поспішив до інших пацієнтів.

- Ой, що ви тут так стоїте? Й я разом з вами? Юля ж розповідала про шанувальника. Пам’ятаєш? – із вогником надії в очах звернулася до мене.

- Точно. Шанувальник. Було таке. – неначе робот відказала я.

-Все добре. Вони одружуються. Все буде добре. – сама себе переконуючи мама попрямувала в палату до Юлі.

Вітчим попрямував за нею.

Почувши теорію про шанувальника Юля залилася диким сміхом.

- О да… Це був би вихід…. Крутезна ідея ма….Суперова просто! – крізь зуби говорила бліда, немов стіна, рудоволоса дівчина. : - Ти теж думаєш, що це крута ідея? – із викликом глянула на мене сестра.