Глава 1. Спіймати жар-птицю

                                                                             «Будівництво повітряних замків нічого не  

                                                                             варте, але їх руйнування обходиться дуже

                                                                             дорого».

                                                                            Франсуа Моріак

                                                                            «... міцна, як смерть, любов; люті, як пекло,

                                                                            ревнощі; стріли її - стріли вогненні; вони

                                                                            полум'я сильне».

                                                                            Книга Пісня над піснями. (Пісн. 8, 6)

Глава 1. Спіймати жар-птицю

   Люди здавна мріяли про великі міста. Міста притягували людей до себе. Вони уособлювали в собі мрію багатьох про заможне казкове життя, про достаток і привілеї, яскраві розваги і багатолюдні концерти, театральні вистави. Кіра Катеринчук народилась у великому місті. Вона любила його метушливі галасливі вулиці і великі красиві проспекти з прекрасною архітектурою і багатоповерховими будинками, театрами і супермаркетами з яскравою різнобарвною рекламою, затишними кафе і сучасними галереями. Кіра любила гуляти тінистими алеями в парках, де можна було відпочити від надмірного гамору багатолюдного натовпу і галасливого руху автомобільного і громадського транспорту.

   Кіра любила своє місто. Вона тут народилась і зросла. Тут вона зустріла своє кохання. І тут вона була щаслива. Кожна жінка будує свій повітряний замок, в якому вона уявляє своє майбутнє життя, прекрасне щасливе майбутнє. І звичайно кожна жінка мріє бути щасливою. А як же інакше?! Вона мріє про велике кохання, про зустріч з справжнім Чоловіком своєї мрії. Кіра Катеринчук спіймала свою жар-птицю, вона зустріла на своєму шляху шляхетного принца. Ним виявився Максим Радецький. Дуже симпатичний молодий чоловік. Брюнет з виразними карими очима. Чоловік рішучий і впевнений в собі, самій Кірі завжди бракувало рішучості. Вони зустрілись, коли Кірі виповнилось двадцять років, він був старший за неї на чотири роки. Максим майже відразу закохався у Кіру, коли зустрів її на студентській вечірці. Вони тоді обидва вчились в будівельному інституті. Кіра справила на нього неабияке враження своєю тендітністю, сором'язливістю і великими блакитними очима. І зараз Кіра була вже десять років як щасливо одружена з Максимом Радецьким. Це був благополучний шлюб. Подружня пара виховувала сина Сергія. Сергію нещодавно виповнилось вісім років. Він ходив вже у другий клас, зараз було літо, то Сергій був на канікулах.

   Вони жили в багатоповерховому будинку в центрі міста. Цей будинок був спроектований і побудований будівельною компанією «Метро», яку очолював Максим Радецький. Шестикімнатна квартира Радецьких площею 145 квадратних метрів розташовувалась на чотирнадцятому поверсі. Вікна квартири виходили на жваву вулицю. Звідси відкривався прекрасний вид на місто. Кіра любила виглядати у вікно і споглядати за життям міста. Перед нею відкривався вид на великий проспект, який жив своїм особливим життям. Тут було метушливо. Увесь день по вулиці снували туди-сюди люди, вони йшли кожен у своїх справах, поспішали, іноді неспішно прогулювалися, насолоджуючись прогулянкою по місту. Увечері в місті запалювалися ліхтарі, і вулиця висвітлювалася яскравими вечірніми вогнями. Ближче до ночі місто починало засинати. Все менше городян і приїжджих сновигало по міських вулицях. Зустрічалися тільки поодинокі перехожі, вони квапливо поспішали додому. Проходило ще трохи часу і місто засинало, щоб вранці знову прокинутися і зануритися в галасливий вир життя.

   Задзвонив будильник. Кіра прокинулася, вона розплющила очі і глянула на годинник. Була вже шоста година ранку. Слід було підійматися, щоб приготувати сніданок для сім’ї. Кіра обережно підійнялася з ліжка, щоб не розбудити Максима. Чоловік прокидався значно пізніше, його робочий день починався о дев’ятій ранку. Сергій теж буде спати досхочу, у нього канікули, до того ж учора до ночі він засидівся за ноутбуком, граючи в комп’ютерні ігри. Кіра накинула на плечі халат і вийшла з кімнати, тихенько закриваючи за собою двері. Максим не любив, щоб хтось порушував його ранковий сон. Учора чоловік пізно вернувся додому, як він сказав дружині, що затримався в офісі, працюючи над діловими паперами. Кіра знала, що в чоловіка важка копітка робота, він увесь час проводив на роботі.

   Останнього часу вони все рідше проводили час удвох. Кіра навіть забула, коли вони в ресторан удвох ходили. Максим увесь час був дуже зайнятий, звісно, робота забирала багато часу. Проте Кіра не бідкувалась з цього приводу. Вона з повагою відносилась до роботи свого чоловіка. Кіра за фахом була дизайнером інтер’єра, але зараз вона не працювала ніде. Максим вирішив за них удвох, що краще для Кіри і для Сергія буде, якщо вона буде вдома – вести господарство, слідкувати за навчанням і вихованням сина. Прибиратись по дому и вести господарство Кірі допомагала хатня працівниця Марія Петрівна. Марія Петрівна була жінкою поважного віку, вона добре готувала і добре справлялася зі своєю роботою. Проте Максим звик, щоб сніданок йому готувала дружина. Тому Кіра сьогодні і встала так рано. Вона зайшла до ванної кімнати, швидко прийняла душ і пішла на кухню готувати сніданок.

   Сьогодні на сніданок були картопляні деруни, омлет з ковбасою, бутерброди с сиром і шинкою. Звісно ще кава. Улюблений напій усіх офісників і ділових людей. Максим залишився задоволеним сніданком, приготовленим дружиною. Покидаючи будинок, він поцілував її у щоку і сказав:

   - Кіро, сніданок чудовий. Особливо сподобались картопляні деруни. Зробиш такі ж самі завтра на сніданок?