Глава 18. Тоня

- Ти гарна, - каже Сергій, примруживши очі.

Тільки він вміє оглядати на повний зріст, не показуючи іншим свого розглядання. І робить це так, що я не почуваюся голою, а вірю в те, що надзвичайно красива, що я саме та жінка, яка до нестями подобається йому. І хоч я пручалася його запрошенню на вечерю, все ж з нетерпінням чекала сьогоднішнього вечора. Навіть нога, яку підвернула, вже не так болить. Сергій чекає мене біля під’їзду, а коли бачить, що моя хода досі кульгава, швидко підходить та справді бере мене на руки.

- Хочеш, щоб я повірила в казку?

- Я не принц, - відповідає різко своєю ж манерою. – І навіть не король.

- І навіть не з династії, - підтримую його висловлювання.

- Я звик дотримувати свої обіцянки.

- Завжди дотримуєш?

Сергій садить мене у машину, обережно пристібає паском безпеки, наче я сама не можу цього зробити. А я не те, що не можу, я хочу, щоб він це робив. Після всіх своїх борсань та невдалої боротьби, я нарешті капітулюю перед ним. Юстинці потрібен тато, Софійці просто необхідна мама. А я.. я страшенно потребую Сергія. Коли він поруч, мені передається його сила, впевненість. І разом з тим я можу дозволити собі слабкість. Образа, яка жила у мені три довгих роки, помаленьку тане. І мій айсберг уже не такий льодяний. Тепер до нього не лячно пригорнутися.

- Завжди дотримую.

- Всемогутній? – питаю жартома, але на обличчі Сергія жодного натяку на усмішку.

- Ні. Але не даю тих обіцянок, які мені не під силу.

Він вправно кермує, а я милуюся його профілем. Так, він не з династії, не з аристократичної родини. На його тілі навіть є шрами, але в цьому і ховається вся його мужність. Він повертає на мить до мене голову і ловить мій впевнений погляд. Так, я не гублюся більше. Бо згодою на це побачення я даю йому зелене світло. Це пручатися важко спокусі, а коли дозволити собі її, то з’являється небачена сила.

- Куди ми їдемо?

- Побачиш.

- Ти приготував сюрприз? Ти ж не любиш сюрпризів.

Згадую, як він злився, коли ми вирішили відсвяткувати день народження Софійки. І загалом, ще тоді він сказав мені, що не любить сюрпризів.

- Але ж ти любиш.

Замовкаю. Моїм тілом бігають невидимі мурахи. Ці мурахи лоскочуть мене, спокушають, підливають масла у вогонь. Ми під’їжджаємо до відомого готельно-ресторанного, але я в ньому ніколи раніше не була. Сергій відчиняє мені дверцята, поводиться, як справжній джентльмен, хоч і не є ним насправді. Заходимо всередину, але коли я збираюся повернути до головного залу, він веде мене у протилежний бік до ліфта.

- Нам сьогодні не туди.

- Що?

Мої груди високо підіймаються. Я надто задурманена, щоб тверезо мислити, чи опиратися, але перша думка, яка проковзує в голові, то це те, що ми підіймаємося до одного з номерів готелю. Мене бісить ця думка. Чого він взагалі вирішив, що я настільки доступна? Так, я зробила помилку три роки тому. Я поспішила, сама до нього пішла, але сповна за це поплатилася. Хоча Юстинку не вважаю розплатою. Вона мій рятунок. Перебираю в голові думки, які створюють там справжній ураган. Готую монолог, який виллю на Сергія в номері, але коли відчиняються двері ліфта, ми опиняємося на даху.

Це не просто дах готелю. Тут облаштований також ресторан. Але немає нікого, крім нас. Посередині накритий столик, і як тільки ми підходимо до нього, моїм очам відкривається приголомшливий краєвид з тисячі вогнів. Від перепаду емоцій не встигаю отямитися. Повертаю голову до Сергія, а він замість того, щоб милуватися, не відводить своїх темних очей від мене.

- Це… - кажу, запинаючись, - як же це гарно.

Мої оголені плечі обвіває легкий вітерець. І хоч надворі літо, все ж на такій висоті та ще й посеред вечора доволі прохолодно. Сергій ловить моє тремтіння й бере один з пледів та закутує мене в нього. Тоді пригортає до себе та цілує волосся. А я пливу, течу, плавлюся. Усе це в мені перемішується. Він обіймає мене, а мої руки самі тягнуться, щоб обійняти його за талію. Кладу голову йому на плече та блаженно заплющую очі.

- Я кохаю тебе, - шепоче він мені на вухо.

Я відсторонююся та дивлюся йому в очі. Мені хочеться в цю мить бачити, що коїться у двох темних вугликах. Я бачу там щирість. Він серйозний, суворий, але разом з тим він мій. Я читаю на його беземоційному обличчі емоції. Бачу в його очах бажання, спрагу, голод. Кладу долоню йому на щоку й він примружує задоволено очі. Сергій продовжує стояти нерухомо. Він чекає від мене дій. Зробив перший крок своїм зізнанням, а далі не хоче тиснути. І я роблю те, що давно хочу. Встаю легенько на пальчики й торкаюся своїми устами його губ. Роблю це повільно, обережно. Я не хочу спішити, бажаю відчути весь спектр емоцій і почуттів. Кладу іншу долоню йому на груди й чую шалений стукіт серця. Його тіло стає напруженим і в наступну мить Сергій огортає мою потилицю долонею та палко цілує. Він жадібний, голодний, спраглий. Він не просто цілує, а запалює все в мені через поцілунок. Інша його долоня блукає моїм тілом, він притискає мене до себе і я відчуваю його збудження.

- Не муч мене, Тоню. – Чую хриплий голос в себе на губах, - якщо не хочеш, щоб я здурів, то відійди на безпечну відстань.