Глава 12. Сергій

- Телепні, та я вам голови повідкручую, якщо з нею щось станеться!

Один з хлопців виправдовується, що все трапилося надто швидко, а я жбурляю телефон в стіну й він тут же розлітається на частини. Не встигаю привезти Софійку, як мені телефонують мої бовдури, які мали б пильно стежити за Тонею та її безпекою, і повідомляють, що Олександр силоміць запхнув її в машину в них перед носом. Я не просто злюся, в мене вселяється біс, яким мені все важче управляти. Бо вони дозволили йому її викрасти. Добре, що хоч спромоглися поїхати за автомобілем.

- Олеже! – кричу на весь будинок. Один з охоронців одразу вривається до мого кабінету. – Перевір усе про цього недоумка. Якщо є хтось, ким він дорожить, цей хтось має бути тут.

Беру запасний телефон з шухляди та йду на вихід. Софійка сидить на кухні разом з Лілею та дивляться мені вслід. Обидві знають, що краще мене зараз не чіпати. Я не хотів мордувати Зою Андріївну довгою дорогою, тому вмовив Лілю поїхати зі мною та посидіти з Софійкою. Зробив, так би мовити, для неї спонтанне відрядження.

Після того, як Тоня пішла з нашого життя, так і не зміг знайти нову няню для Софійки. Та й моя крихітка дорослішала на очах, тому намагався весь вільний час приділяти їй, щоб не загнати її в нову депресію. Злився на Тоню та водночас дякував за те, що вирвала моє сонце з прірви, у якій вона опинилася через мене.

Сідаю за кермо свого автомобіля, киваю Олегу і він опиняється поруч. Цей хлопець справжній комп`ютерний геній. Він залізе навіть у ті бази даних, куди доступ категорично заборонено. Мої хлопці відправляють мені локацію, де зараз перебуває Олександр з Тонею, і Олег одразу ж перевіряє, яким шляхом туди можна дістатися дуже швидко.

- Ми можемо взагалі об`їхати, - каже мені Олег.

- Тобто?

- Якщо Олександр їде цією трасою, - показує мені на екрані лінію, попереду якої дві перпендикулярні дороги, - то значить він прямує кудись сюди.

Він знизує плечима, а я мружуся, бо розумію, що одна з доріг видається мені знайомою, бо саме там ми планували розширити спільну справу. Невже він такий бовдур, щоб везти Антоніну саме туди?

- Ми можемо потрапити сюди швидше за нього? – вказую пальцем Олегу на карті і мій помічник швидко киває.

- Показуй.

Олег вмикає навігатор і я швидко їду за вказаним шляхом. Нервую, бо Тоня не виходить з голови. Зараз мені хочеться запхнути її в кишеню, прив`язати до себе, заховати від всього світу. Я так і не зміг знайти бодай якусь зачіпку та причетність Олександра до Микуленка. Я не розумію, в чому зиск цього психопата. Якого дідька він постійно чіпляється до моєї жінки. Вона моя. Завжди була моєю і буде. Тоня для мене ковток свіжого повітря. А коли познайомився з Юстинкою, то понад усе прагну завоювати її любов і довіру. В моїх дівчатах моя сила і я нікому не дозволю зазіхати на них.

Тисну на педаль газу і бачу, як Олег втискається у сидіння поруч.

- Та не бійся ти, точно не від автомобільної катастрофи помреш.

- Сподіваюся.

Повністю зосереджуюся на дорозі, у моїх венах кипить не кров, там бурлить та палає вогнище. Це вогнище додає мені сил та небаченого адреналіну. Стискаю міцніше кермо і маневрую дорогами. Не знаю, скільки минає часу, але здається, що ціла вічність пролітає перед очима. За цей час Олег від страху знаходить мені інформацію про сестру Олександра.

- Вона перебуває в психіатричній лікарні, - швидко белькоче. – В неї інше прізвище. Він замаскував її від усіх.

- Або себе від неї.

- Але все одно не бачу жодного зв’язку з Микуленком.

Ми майже на місці, а мені, як Ньютону, нарешті падає яблуко на голову.

- А перевір його зв’язок з Тонею, і сестри також.

Як же я не додумався до цього раніше? Я настільки зациклився на своїх ворогах, що не збагнув простої істини. Він може крутитися біля Тоні не через мене, а через неї.

- На це потрібно більше часу.

- Пізніше.

Олег командує зупинятися і за його підрахунками саме зараз тут має проїжджати Олександр. Дорога майже порожня. Надворі добряче стемніло. Але як тільки бачу його автомобіль, витягую пістолет та цілюся в переднє колесо. Він їде не надто швидко, тому машину легенько заносить, але втримується рівновага. Для певності пробиваю й інше колесо. Машина зупиняється в десятьох метрах від нас. Швидкими кроками опиняюся поруч. З місця водія виходить лисий і одразу отримує удар в обличчя. Він замахується на мене, але я ухиляюся від удару. Б’ю його в живіт, а тоді контрольний удар в голову й він валяється на асфальті. Мені байдуже на машини, які проїжджають повз. Відчиняю задні дверцята, але бачу там лише Тоню, бо з іншого боку вислизнув Олександр та побіг на узбіччя, а далі поліз у поле. Хочу кинутися за ним, але Тоня, коли бачить мене, виходить з машини та буквально застрибує на мене. Вона стискає мою шию настільки міцно, що не вистачає повітря.

- Я зараз, - кажу їй, знімаючи руки з шиї.

- Не йди за ним, - говорить біля вуха, торкаючись устами моєї шиї.

Цей дотик вимикає в мені залишки здорового глузду. Я обіймаю її. Ковзаю долонями спиною, перевіряю, чи ціла. А вона горнеться до мене, як маленьке кошеня, яке заблудилося в цьому світі. Бачу, як до нас підходять хлопці, які сиділи на хвості Олександра. Непомітно для Тоні киваю їм в сторону поля, щоб перехопили Олександра.