Глава 10. Тоня

Я ще не бачила Сергія таким. Навіть тоді, коли він зближався з Софійкою, або тоді, коли сталося горе з моєю мамою. Ще ніколи в моїх очах він не виглядав настільки ніжним і водночас спантеличеним. Сьогодні той рідкісний день, коли він не командує, не тисне, не показує свою владу. Виконує бажання маленької вередливої принцеси й ніяк не може їй вгодити. Ми приїхали у парк неподалік нашого будинку. Це місце обрала я, на противагу пропозиціям Сергія щодо кафе, чи піцерії. Мені хочеться тиші, спокою, свіжого повітря. Я слідую порадам від Лілі, тому повністю розслаблена. Нехай усе пливе своєю течією.

Сиджу на лавочці та спостерігаю за Юстинкою. Вона вже не ховається за моєю спиною. Моя темноока красуня пішла на гойдалку й Сергій хвостиком почимчикував за нею. Юстинка не підпускає його ближче до себе, ніж на метр. Він говорить з нею ласкаво, а вона короткими репліками. Викапаний татусь – і ззовні, і характером.

- Погойдати тебе? – запитує в неї.

- Я сама. – Відповідає моє янголятко, нахмурившись.

А я вдихаю свіже повітря на повні груди, мружуся від сонця, яке готується зайти за обрій та сама до себе усміхаюся.

- Тобі смішно? – чую голос Сергія, який наближається.

- Весело.

- Зловтішаєшся?

- А чом би й ні? Не кожного дня можна побачити таке видовище.

Юстинка зістрибує з гойдалки, підбігає до мене та застрибує на коліна. Сергій не відводить від неї погляду. Я бачу навіть благання в його очах, або ж мені хочеться вірити в те, що я це бачу. Але він більше не намагається взяти її на руки, чи торкнутися до неї, бо вона навіть цього йому не дозволяє. Він сідає поруч зі мною.

- Вона завжди така? – запитує, дивлячись на мене.

- Яка? – вдаю здивування.

- Відчужена.

- Лише з тобою, - випалюю різко.

- Іншої відповіді я і не чекав.

- А ти? – вигинаю брови, дивлячись на нього. - Завжди такий?

- Який?

- Холодний та відчужений.

- Лише з тими, кому не довіряю. – Відповідає різко Сергій.

- От і її довіру потрібно заслужити. Поки що ти не викликаєш довіри, - знизую плечима, закушую губу та стримую сміх, який так і рветься назовні.

Мабуть, за останні дні я надто сильно перенервувала й тепер емоції переростають у дивний сміх. Сергій стримується. Я бачу, що хоче щось мені відповісти, але як тільки Юстинка переводить на нього погляд, то одразу ж усміхається. Виборює її довіру.

- Мамо, - каже моє сонечко і показує головою на куточок, де продають морозиво кульками, - я хочу морозиво.

- Я куплю? – запитує в мене Сергій.

- Мама купить, - відповідає Юстинка.

- Може ми зекономимо мамі гроші та зусилля? – підморгує їй Сергій.

- Нехай дядько купить, - кажу Юстинці, - а ми його почекаємо.

Вона недовірливо зиркає на нього з-під лоба, але після моїх слів ледь помітно киває. Справжня принцеса зі своїм особистим підданим. Я спостерігаю за Сергієм, за його плавною ходою, манерами. І моє серце тьохкає та водночас зітхає за ним. Живіт скручується в один твердий м’ячик. Після поради Лілі я поводжуся поруч з ним спокійніше та цілком природньо, але все одно не можу стримати потяг до цього чоловіка. Може це одержимість? Як описав Сергій раніше. Розумію, що батько повинен бачитися з донькою, але не знаю, як мені далі з цим бути. Я ж не витримаю кожного разу його бачити, а якщо він хоча б трошки наполегливіше натисне на мене, то я розтечуся, як чорнило на папері.

Сергій приносить два морозива. Одне мені, інше Юстинці. Серйозне обличчя моєї доньки змінюється на усмішку. Вона обожнює морозиво і приймає його в будь-яку хвилину та від будь-кого. Тому можемо поставити Сергію плюс один бал до карми.

- А собі? – питаю, бо бачу, що він залишається з порожніми руками.

- Не люблю. – Чую очікувану відповідь.

- Потрібно підтримувати її у всьому. Спільне поїдання морозива це також важливий процес.

Бачу, як Сергій глибоко вдихає. Він не злиться, але не звик, щоб дві панянки ним маніпулювали. А я не знаю, коли матиму ще таку нагоду. Тому просто знизую плечима, показуючи йому, що це загальний факт, а не моя вигадка. Поки Сергій купує морозиво для себе, мені телефонує Галина Степанівна. Вчора я розповіла їй, що прийняла рішення познайомити Юстинку з Сергієм. Вона раділа так, наче виграла лотерею.

- Я сьогодні ночуватиму в себе, - ставить мене перед фактом.

- Немає потреби…

- Є, - вона перебиває мене, - зайду завтра.

І відключається. Не жінка, а справжня сваха. Спочатку я думала, що вона просто хоче мене звести з кимось, аби я не була сама. Але з Олександром вона не поводилася так наполегливо. Щодо останнього, то він телефонував мені декілька разів, але я вперто ігнорувала його. Не хочу ні бачити, ні чути, ні мати з ним щось спільне. Й після вечора, де він покинув мене та повівся на Валерію, став мені огидним.

- Мамо, - облизується моя принцеса, поїдаючи морозиво, - а чому цей дядько тут?