Глава 8

Аля: 

- Ну нарешті. - полегшено видала подруга, побачивши нас із колонкою в руках - Ми вже хотіли пошукову бригаду на горище викликати. 
- Гадаєте в темряві так легко щось знайти? - натомість спитав Макс, налаштовуючи музику. 
- От, бляха. Я зовсім забув. - приєднався і Євген - Там лампа перегоріла, тому..
- Аль, з тобою все добре? - до мене одразу ж підбігла Аня - Сильно злякалась? 
- Все гаразд. - усміхаюсь - Готові танцювати? 
- Завжди готовий, своячко! - позаду гукнув Женя, вже жваво підіймаючись із стільця. 
- Впевнена? - тихо уточнила Аня, на що я тільки більше всміхнулася, схвально кивнувши головою. Вона знала всі мої страхи і дитячі травми. Всі до одної, лиш вона одна. 
І тільки переконавшись, що зі мною справді все гаразд, потягла до хлопців, які вже вивчали нові рухи. Я намагалась не дивитись на те, як вправно рухається Гордієнко. Дуже вправно. Намагалась не... Господи. Забудьте все, що я несу. 
- Аліно, не соромся. - весело продовжував гукати Євген, повністю віддаючись мелодії. - Тут всі свої) 
Від цих слів мої щоки ледь-ледь покрились рум'янцем і я все ж піддалась на його вмовляння. 
Насправді це було весело. Дуже. Не думала, що і в малій компанії може бути настільки класно. Але щойно драйвова пісня перемкнулась на повільну мелодію, мене охопив ступор. 
- Своячко, подаруєш один танець? - з милою усмішкою, спитав Женя, простягаючи руку. 
В той момент і Гордієнко швидко зорієнтувався, вже кружляючи з Анею. Звісно ж, я погодилась. Як відмовити чоловіку моєї найкращої подруги? 
- Якщо ти не проти, я передам тебе в надійні руки? - коли пісня змінилась на іншу, теж повільну, мовив мій партнер по танцю - Хочу забрати свою дружину) 
- Звісно. - киваю головою та відпускаю його руку. Те, як він дивиться на мою подругу - просто не може не радувати. Він справді кохає її. Так, як чоловіки в книжках. Віддано. По-справжньому. 
І в ту ж секунду, ті інші надійні руки окутали мою талію та повели в наступному танці. В блакитних очах горів вже знайомий вогник, а в його рухах - впевненість. 
- Часто танцюєш? - на диво, вкорте тишу порушую саме я. 
- Вибач, що? - він щиро здивувався, не зводячи з мене погляду. 
- Ти вправно танцюєш. Навіть, ем, гарно. - вичавлюю із себе усмішку, непомітно ніяковіючи - Тож, напевно часто танцюєш? 
- Не часто. - він тихо засміявся - Але твій комплімент оцінив. Дякую. 
- Припини. - вдавано обурююсь - Не смійся з мене так відкрито. 
- Це мило, Алю. - додав той пошепки - Ти мила. 
Я мовчки відвела погляд до наших молодят, які насолоджувались танцем одне з одним. 
- Вони так підходять одне одному. - кажу думки в голос. 
- Оо так. - хлопець кинув - Мій друг безнадійно закохався. Вперше бачу його таким. 
- Хіба це погано? - вигинаю брову. 
- Авжеж ні. Я радий за них, не менше ніж ти. 
- Та все ж мені здається, що вони не правильно розуміють значення медового місяця. 
- Тобто? - з цікавістю глянув блакитноокий. 
- Якби в мене він був, я б точно не хотіла проводити його й з іншими людьми. - потай зізнаюсь. 
- Ти права. - він якось дивно усміхнувся - Я б нізащо не ділив свою кохану в медовий місяць. 
І це прозвучало так...
- В мене з'явилась геніальна ідея! - зненацька вигукнула Аня, зупиняючи пісню. 
Макс повільно забрав руку з моєї талії і я полегшено видихнула. Там досі були синці і навіть найменший дотик - був неприємним. Але повинна визнати, Гордієнко був обережний. Навіть занадто. 
- Ох, коли ти так кажеш... - хитаю головою. 
- ...це або геніальне, або божевільне. - продовжив замість мене Євген, цілуючи дружину у щоку. 
- Погода чудова. - загадково усміхнулась подруга - І в нас є дві палатки. Тооож, чому б нам не заночувати тут, на подвір'ї? 
- Таки божевільне. - показово закочую очі. 
- Геніально! - засміявся Макс. 
- От і я про те. - переможно мовила Аня. 
- Взагалі я збиралась їхати. - схрещую руки - Ночівля не входила у мої плани. 
- Але ж..- подруга благально глянула мені у очі. 
- Аліно, тут я підтримаю дружину. - приєднався і Женя - Розпалимо багаття. Зганяю за гітарою. 
- Ти граєш? 
- Вчусь. А от Макс грає. - він кивнув на свого друга, неабияк мене здивувавши. 
- Я вже давно не практикувався. - заперечив натомість Гордієнко і в мені на мить зависло розчарування. Я хотіла почути його гру. Справді хотіла. 
- Ну от. Все йде проти цієї ідеї. - всеодно наполягаю на своєму. 
- Це Макс так жартує. - одразу ж мовив Євген, спопеляючи свого друга поглядом - Він зіграє все, що захочеш. 
- Он як? - Макс вигнув брову, але глянувши на мене, додав:- Залишайся. Це має бути весело. 
- Любі друзі, це вже пряма маніпуляція. - вдаю обурення. 
- Але вона працює? - з надією уточнила подруга. 
Звісно ж.. погоджуюсь з ними у думках та схвально киваю головою. Палатки так палатки. Гірше вже точно не буде. Навпаки - навіть краще. Ми з Анею сиділи і дивились на те, як працюють мужчини. Вони самі розкладали палатки та розпалювали багаття. А ми просто споглядали за всім цим процесом, попиваючи з келихів шаманське. Гаразд, такий розвиток подій мені до душі. 
- Може вам водички, хлопці? - гукнула подруга - Така спека) 
Женя одразу ж підійшов, жадібно п'ючи воду із склянки, а от Гордієнко продовжував вовтузитись біля намету, ніби пекуче сонце взагалі його не турбувало. 
- Макс? - гукнула Аня і до нього, але у відповідь навіть звичного погляду не отримала. От надто вже захопився процесом. 
- Оглух чи що? - щиро не розуміла дівчина, а потім глянувши на мене, додала:- Віднесеш йому? 
Я? Ох...ну гаразд. Наливаю в склянку прохолодної води та прямую до цього працьовитого і впертого (або справді глухого) хлопця. 
- Гордієнко ти змусив мене покинути своє зручне крісло і смажитись на сонці. - вдаю обурення. 
- Перепрошую? - той натомість здивувався, дивившись на мене знизу догори. (Бо навприсядки встановлював намет).
- Води тобі принесла. - простягаю склянку. 
- О..- видав той, підіймаючись і випростовуючись переді мною. Ох, завжди забуваю який ж він високий. Іноді навіть моторошно стає. -  Дякую злючко. 
- Може тобі якось допомогти? - пропоную, сама не розуміючи чому? 
- Я майже впорався. 
- І тому не почув, як тебе Аня кликала? - вигинаю брову. 
- Справді? - він знову здивувався. 
- Гаразд, якщо тобі не потрібна допомога...
- Можеш просто постояти..- запропонував той, не давши мені договорити - Наші друзі, бачу, зайняті) 
Я глянула в бік молодять, які стояли в обіймах одне одного. О..
- Розкажи щось про себе. - продовжив хлопець, зосередившись на своєму завданні. 
- Ем, я..
- Можеш розповісти все, що спаде на думку. - мовив той, помітивши мою скутість, і підморгнувши, додав:- Не соромся. 
- Ти й так вже багато знаєш...- запинаюсь, опускаючи погляд. Ох, краще б він не знав. Бо я тепер не розумію, чи легше мені від цього і чи справді він вірить мені, а не своєму брату? 
- Що приносить тобі задоволення? - спитав буденно, ніби спеціально ігноруючи мою відповідь. 
- Проводити час з подругою. Однозначно. - знову дивлюсь в сторону молодят і потай усміхаюсь. Вони такі чудові. 
- Отже, все кокосове і фісташкове, ні? - він знову підняв голову зустрівшись зі мною поглядом.  
Але...як? Невже він запам'ятав цей маленький момент, коли Аня проговорилась? 
- В тебе настільки чудова пам'ять? - дивуюсь, не показуючи, що мене це насправді збентежило. Його брат ніколи не міг цього запам'ятати і обирав все на свій смак. 
- О ні, я б сказав - паршива. - хлопець засміявся - Але дещо запам'ятовується само по собі. 
Он як... Ну гаразд. 
- Тобі це з дитинства подобається? - вкорте спитав, вже майже долаштовуючи другий намет. 
- Кокос - так. А от з фісташкою, складніше. - видавлюю із себе усмішку. 
- Складніше? - блакитноокий щиро здивувався - Як із їжею може бути складно? 
- Вперше я спробувала фісташку після перегляду одного серіалу. - зізнаюсь - "Перелітний птах". Турецький. І напевно єдиний, який я додивилась повністю. 
- Хтось з героїв був фанатом фісташки? - продовжував той цікавитись. 
- Вгадав. А ще головний герой називав свою кохану - Антепівська фісташка. - розповідаю, бо мені і справді це сподобалось - Тому і я полюбила все фісташкове. 
- Тепер зрозуміло. - він уважно глянув на мене, а тоді ставши перед наметом, додав:- Готово. Дякую за допомогу. 
- Дуже смішно. - закочую очі. Я буквально стояла із склянкою в руках. Капець як перепрацювалась. 
- Я не жартую. - той усміхнувся - Ти склала мені компанію. Це найкраща допомога. 
Він точно знущається.