Глава 3

Аля: 
- От ми і зустрілись, кучерява незнайомко) - знайомий голос змусив мене на мить оніміти. Хіба таке можливо? 
Приймаю рукостискання, але так само швидко забираю руку, обмежуючись будь якими дотиками. І вже бува хочу назвати своє ім'я, як подруга різко мене перебиває: 
- Ваш вихід! 
Дружба орієнтується швидше за мене та швидко взявши мене попід руку, повів, всипаною квітами, доріжкою, де біля вівтаря стояв наречений. Він кивнув нам обом в знак вітання, і саме тоді мій новий знайомий відпустив мене, перекинувшись поглядом. 
Тоді зайшла Аня. Повільно. Впевнено. Наче справжня принцеса, яку от-от коронують. Обличчя прикрите фатою. У руках букет білих троянд. Вона стала навпроти Євгена, а ми з Максимом по боках. Поки реєстратор РАСЦУ виголошував, всім вже відому промову, я намагалась заспокоїти внутрішнє хвилювання. Адже кілька років тому  так і не почула ці слова на своєму весіллі, не прокричала так і не кинула букет. 
- Отже, в присутності свідків, оголошую вас чоловіком і дружиною. - урочисто мовила жінка, вивівши мене із думок - Можете підняти фату і поцілувати наречену. 
Гучні аплодисменти поглинули стіни залу, поки молодята закріплювали свій союз палким поцілунком. Вітання також лунали щосекудно, я ледь змогла підійти до них, щоб також сказати кілька слів. До мене приєднався і Максим, тримаючи на підносі чотири келихи шампанського. 
- За початок нового) - мовив той, миттєво мені підморгнувши. 
На виході із будівлі, чекав лімузин. Євген підняв свою дружину на руки, поки всі його підтримували оплесками. Аня зашарілася, але широко усміхалася. Вона запросила поїхати нас разом із ними, мовляв, місця в лімузині вистачить на всіх, та раптово мене спинив чийсь дотик руки.  
- Гадаю їм краще поїхати вдвох) - тихий і вже вкотре знайомий голос, змусив моє серце забитись швидше ніж зазвичай - А я подбаю про вас) 
- Але ж.. 
- Люба? - гукнула подруга, помітивши, що Макс досі тримав мене за руку. Вона знає, як я на все це реагую, тому і хвилюється. 
- Все гаразд. - усміхаюсь - Я поїду з Максимом... 
- Беру відповідальність за цю леді) - щиросердечно заприсягнувся він Ані і нарешті відпустив мою руку. Ох, так набагато краще. А тоді відчинив для мене двері своєї автівки, в яку я просто мовчки сіла. 
- Гадаю тепер я заслуговую дізнатись ваше ім'я? - спитав мій опонент, щойно сів за кермо. 
- Заслуговуєте? - здивовано вигинаю брову - Що ж ви такого зробили? 
- В кращому випадку дозволив молодятам побути наодинці) - відповів буденно. 
- А в гіршому? - уточнюю.
- Гіршого, на щастя, немає. 
- В такому разі ви справжній герой. - трохи драматизую, отримуючи від нього тільки ширшу усмішку. Що його так веселить? 
- А ви в нас королева сарказму? - спитав натомість. 
- Радше реалістка) - кажу, намагаючись на нього не дивитись. Його поглядів і без цього вистачає. 
- Цікаво..- замислено додав - Хіба книги читають не фантазерки? Любителі пригод? 
- Книги читають ті, хто хоче втекти від реальності..- раптово вирвалось у мене - зазвичай) 
В цю мить в машині стало надто тихо, тільки важкі дихання проривались крізь цю оболонку мовчання. 
- І що вас змушує тікати? - зненацька прозвучало чергове питання, на яке я не мала для нього відповіді. 
- Мене Аля звуть. - кажу натомість, як натяк, що все інше його не стосується. 
- Аля..- повторив тихо, що я ледь це почула. Чи все ж таки причулось? Та потім додав голосніше:- Гарно. 
Гарно? 
- І надовго ви тут, Алю? - не хотів мій співрозмовник їхати мовчки. 
- Наскільки це можливо..- відповідаю на цей раз чесно - Весілля подруги - тут єдиний мій клопіт. 
Повертатись в Анкару - найменше чого б я хотіла, але й залишатись тут - наражати себе на болючі спогади. 
- То вам слід знайти ще якийсь клопіт? - спитав знову - Щоб залишитись на довше? 
- Я б не відмовилась) - зізнаюсь, хоч розумію - таке неможливо.
- Тоді я надіюсь, що це таки станеться) - мовив той, змусивши все ж на нього подивитись. Блакитні очі дивились у мої з цікавістю, пильно і відверто настільки, що мої щоки вмить спалахнули рум'янцем. 
На моє ж щастя в цю хвилину ми нарешті зупинились біля ресторану, і я без зайвих церемоній вийшла з авто. Ох, свіже повітря, вільний простір - чудово. 
- Ходімте дружко) гадаю, нас вже чекають. - мовив юнак, підставляючи руку для підтримки. Та я ухиляюсь від такої пропозиції, трохи підіймаю поділ сукні і без зайвих зволікань заходжу всередину. І саме вчасно, бо вже бачила, як Аня тривожно оглядається і щойно стикається з моїми очима - полегшено видихає.
- Я вже думала, що ти викрав мою подругу! - сказала та до Макса, вдаючи обурення. 
- Точно не сьогодні) - промовив той, весело мені підморгнувши. 
- Гадаю Алі б це пішло на користь..- втрутився і Євген - Макс ще й той веселун) 
- На цю пані мої жарти так не діють) - зізнався мій опонент, сідаючи за стіл біля нареченого. Ох, ну принаймні між нами безпечна відстань. 
- Все гаразд? - пошепки спитала подруга, коли і я вже сиділа біля неї. 
- Авжеж. Насолоджуюсь святом) - усміхаюсь, хоч сама вже давно бажаю зникнути. Важко бути на чиємусь весіллі, з думкою про те, що колись твоє з тріском зірвалося. Та й тільки но зайшла сюди, а вже отримала безліч дивних поглядів. Не знаю, чи це хтось намагався мене впізнати, чи впізнали і показували своє невдоволення? Натомість я боялась дивитись на когось взагалі, точніше понад усе не хотіла зустріти у натовпі знайомий погляд. 
Попри це, свято було справді у розпалі. Після кількох келихів ігристого напою, людям вже було на всіх і на все всеодно. Гучні крики, танці, пісні, ігри, оголошення тамади - все, як на справжньому українському весіллі. Ну і звичайно, танець молодих - за розкладом. Наречені рухались в такт приємної мелодії, яка без промаху описувала їхні почуття. Моя дівчинка була щаслива. Чого ж тоді бажати мені?
- Приєднаємось? - спитав новий знайомий, раптово ставши поруч зі мною. Я не хотіла, але й просто стояти, коли всі інші танцюють, було безглуздо. Тому киваю в знак згоди та приймаю його руку. 
- Але якщо ставатиму вам на ноги..
- Не страшно) - усміхнувся він, обійнявши рукою мою талію. Від дотику, я непомітно здригнулася, намагаючись переконати розум, що зараз я справді в безпеці. 
- Не знаю, чи говорив вам це вже сьогодні - продовжив він нашу розмову, вправно кружляючи в танці - Але ви чудово виглядаєте) 
- Ви теж..- стверджую, миттєво оглянувши його з нотками рожевого, костюм. - Наречена постаралась з вибором) 
- Так, ми ідеально підходимо) - яскрава усмішка осяяла його обличчя. 
- Взагалі то я про костюми..- намагаюсь стримати сміх. Такий кумедний. 
- Нуу, і це також..- не розгубився юнак - І доречі, ви ще ні разу не наступили мені на ноги. Вирішили пожаліти? 
Тепер у мене вирвався тихий смішок. Так раптово і легко, що я й одразу цього не зрозуміла. 
- А ні, беру слова назад. Хочете таки добити! - зненацька знову додав він, але я чогось не зрозуміла. 
- Перепрошую? - піднімаю погляд, щоб все ж таки зрозуміти значення його слів. 
- Не ногами, а красою хочете вбити) - прошепотів, трохи наблизившись до мого обличчя. Ця відстань дозволила краще розгледіти його риси, але й так само, змусила мої щоки щедро залитись рум'янцем. 
- Ви це всім дівчатам кажете, під час танцю? - уточнюю, щоб хоч якось порушити цю дивну атмосферу, поки не закінчилась музика. 
- Можливо..- здригнув він плечима - Але й танцюю я не так часто) 
Он воно що..То я сьогодні отримала ексклюзив? Та ще й відповідати на це не прийшлось, бо саме вчасно закінчилась пісня. Він поцілував мою руку, наче справжній джентльмен і тільки після цього я змогла повернутись на своє місце, де за нами, з неабиякою цікавістю, вже спостерігали молодята. 
- Не набридає тобі? - спитав Євген, поки його друг ще з кимось спілкувався. 
- Як ти вже сказав, він веселун) - ухиляюсь від точної відповіді, поки люба подруга стримує сміх. Ох, ну вона не змінна. Буру келих вина у руки, поки тамада знову щось белькоче..
- А тепер - надто урочисто почав чоловік - Хай же поцілує перший дружба дружку! 
Я ледь не поперхнулася, привернувши увагу Ані. Що це ігри такі? Хіба це обов'язково? Дивлюсь на подругу із благанням в очах, поки дружба повільно до мене підходить. 
- Тобі сподобається) - хіхікнула ця божевільна, поки я вгамовувала серцебиття. Ну які поцілунки? Що за знущання? 
- Я вб'ю тебе! - шепочу до нареченої та підіймаюсь із-за столу. Чесно, хай навіть це просто забава, але мені було не до сміху. Він ж не цілуватиме мене по справжньому? Я хвилювалась, а Макс натомість щиро усміхався, хоч і намагався зробити серйозний вираз обличчя. Блакитні очі зустрілись з моїми, здивованими та переляканими. Я навіть хотіла їх заплющити, як раптово відчула дотик його руки до мого підборіддя. 
- Хай же поцілує перший дружба дружку! - знову наголошував тамада і Макс нахилився трохи ближче, торкнувшись моєї щоки своїми губами. Я зніяковіла і була ще більше здивована. 
- Наступний поцілунок за вашою згодою) - прошепотів він мені біля вуха та перед тим, як повернутись назад, підбадьорливо мені підморгнув. Я видихнула, але шалене серцебиття ніяк не вщухало. 
Стоп, наступний? Дивні в нього жарти. 
- Який джентельмен) - захопливо мовила Аня, бажаючи мене подражнити. Як завжди. А тоді, залунала наша улюблена пісня, і подруга не роздумуючи потягла мене на танцпол. І це насправді швидко підняло настрій нам обом, бо відривались як тільки могли. Навіть мене не хвилювало хто і що зараз думає. На мить я знову відчула себе живою, справжньою, і тільки но повернула голову, як зрозуміла, що за мною пильно спостерігають до болі знайомі, карі очі. Я зупинились, не взмозі нормально дихати. 
- Алю? - занепокоїлась Аня - Ти наче привида побачила..
Побачила..
- Він.. дивиться..- кажу, щоб та нарешті зрозуміла. 
- Авжеж дивиться! - підхопила вона - Неймовірної вроди дівчину втратив. Хай тепер хоч повипадають ці очі..
Я усміхнулась. Це її свято. Її весілля. Я не маю права бути сумною. Але запевняю вас, побачити когось із минулого - одне із найгірших відчуттів. Я важко ковтнула, намагаючись знову приєднатись до жвавих рухів подруги, всім своїм єством відчуваючи на собі його погляд. Коли Євген приєднався до своєї дружини, я змогла непомітно вийти на подвір'я, щоб хоч трохи відновити дихання. 
- Ти ба, дівчинка з Анкари повернулася! - раптово позаду залунав чоловічий голос - І не соромно тут з'являтися? 
Соромно? Це мені має бути соромно? 
- Тобі не всеодно? - зберігаю спокій. 
- Як проживає твій вітчим? Досі знущається над тобою? - з огидною посмішкою спитав він, ніби давши ще одного ляпаса. Та чорт забирай, чому йому щоразу потрібно робити мені боляче? Хіба сім років тому цього було не достатньо? 
- Спитай у нього. Ти ж йому більше віриш! - кажу, знову повертаючись до нього спиною. 
- Не тобі ж вірити, Алю..- мовив наостанок, залишивши нарешті саму. Я заплющила очі, тримаючись з усіх сил, щоб не заплакати. За що мені це все? 
- Ось ви де! Аня вас повсюди шукає. Там торт..- жваво почав Максим, але помітивши, що я й далі стою мов вкопана, на мить замовк. 
- Все гаразд? 
Похапцем витираю сльози та повертаюсь до нього обличчям. 
- Торт ріжуть? Ходімо, а то ні шматочка не залишать) - намагаюсь хоч трохи жартувати. 
- Вас хтось образив? - прозвучало чергове питання.
- Мене ж наче Аня шукала? 
- Алю...
- Ніхто мене не образив! - кажу голосніше ніж зазвичай та без пояснень заходжу всередину. Молодята саме в цей момент разом розрізали велетенський торт, аромат якого заполонив усі мої думки. Можливо мати тягу до солодкого таки буває добре? Аня одразу ж знайшла мене поглядом, і я усміхнулась, щоб та не хвилювалась зайвий раз. 
- Ти ж зняла номер у готелі? - питала подруга, перед тим як сісти в лімузин. 
- Можемо знайти тобі квартиру - запропонував її новозваний чоловік. 
- Ви дуже люб'язні, але я подбаю про себе) - обіймаю її на прощання - Побачимось завтра. 
- Люблю тебе! - прошепотіла вона і зрештою сіла до свого нареченого. Я обійняла себе руками і на мить заплющила очі. 
- Ходімо, відвезу вас куди скажете) - промовив Макс, вже відчиняючи двері своєї автівки. 
- Я на таксі..
- Пам'ятаєте, що я казав вам, коли ми вперше зустрілись?! - нагадав натомість він - Не відпущу! Особливо посеред ночі..
- Так не правильно..
- Називайте адресу готелю! 
- Макс! Я не забронювала номер! - виривається у мене. З тієї метушнею я геть забула, що мені потрібне житло. А потім подумала, що вирішу все на ходу. 
- Тоді вирішено, ви їдете до мене..- його серйозність вражала. Цей хлопець надто самовпевнений. 
- Їду! - киваю - Бронювати номер!
- Вночі? Сама? - ледь не обурився той - Геть збожеволіли? 
- Я все владнаю! 
- Не сумніваюсь. Але хоч сьогодні, не грайте в геройку. - наполягав на своєму - Не змушуйте Аню зайвий раз хвилюватися.. Принаймні не в такий день. 
- Я не можу поїхати до вашого дому. Ми ж ледь знайомі. 
- Тоді перейдімо на ти? І познайомимось ближче? - щиро усміхнувся той, простягаючи свою руку. 
- Макс..- показово закочую очі.. Все це надто безглуздо. 
- Якщо тобі стане легше, твою честь оберігатиме моя мама) - додав жартома - Що скажеш?