7 Глава Артем

Коли я побачив Олесю, то не повірив власним очам. Що вона тут робить з маленькою дитиною? А ще ось ця неприємна ситуація з Катиною рукою. Дівчинка молодець, мужньо трималася і зовсім не плакала, поки я її оглядав. Мені хотілося поговорити з Олесею та багато усього розпити, але не було часу.  Ми домовилися, що вона зателефонує після закінчення робочого дня.

Впродовж дня ловлю себе на думці, що постійно поглядаю на настінний годинник, чекаючи шостої вечора. Коли задзвонив телефон, то я відразу здогадався, що це Олеся. Ми з нею довго не розмовляли, але я відчув, як їй важко. Біль втрати не минула і вона досі страждає. Шкода її.

Приїхав додому. Олена сьогодні затримується на роботі тому, що має на ці вихідні важливе замовлення. Я повечеряв і вирішив подивитися новини.

Задзвонив телефон. Глянув на дисплей – телефонує Олеся.

- Слухаю! - кажу я. 

- Вибачте, що телефоную так пізно, - промовила вона.

- Та де там, ще зовсім не пізно. Що трапилося?

- В Катрусі ручка напухла, - стривожено сказала вона. – Буквально на очах. Але все ж було добре, я не розумію, що сталося…

- Спершу заспокойтеся, - кажу їй. – Я зараз приїду, диктуйте адресу.

Виявляється, Олеся живе не далеко від мене, лише через декілька кварталів. Знайшов потрібну квартиру і подзвонив у двері. За мить двері відчинилися і Олеся, пропускаючи мене до середини, промовила:

- Проходьте. Катруся в спальні.

- Не хвилюйтеся, - сказав я, оглянувши руку. – У вас є щось холодне.

- Так, є! Зараз, - вигукнула вона і побігла до холодильника. – Ось, заморожене м'ясо, підійде?

- Так, загорніть пакет в рушник, - сказав я.

Олеся все швидко зробила і передала мені. Я дав Каті знеболення, поклав холод на припухлу руку і сказав спокійно лежати.

- Ця припухлість зійде? – запитала Олеся.

- Так, не хвилюйтесь. Катя сьогодні трохи перенавантажила руку, тому вона спухла. До ранку все мине, - пообіцяв я і додав, звертаючись до дівчинки. – А ти, Катрусю, спи і старайся чим менше рухати ручкою, добре?

- Угу! – закивала вона.

- Солодких тобі снів, - посміхнувся до неї.

- Дякую, - у відповідь посміхнулася вона.

 Олеся поцілувала доньку у щічку і причинила двері кімнати, коли ми вийшли.

- Дякую за допомогу, - сказала вона.

- На здоров’я! – посміхнувся я.

- Може кави чи чаю? – запропонувала Олеся.

- Чаю, якщо можна.

- Звісно, ходімо на кухню.

Олеся зробила чай та нарізала кекс.

- Пригощайтеся, - промовила вона.

- Дякую!

- Ви вже вибачте, що так пізно зірвала вас з дому, - сказала Олеся, - просто я дуже злякалася.

- Без проблем, кожен вчинив би так само на вашому місці.

Спершу між нами була якась незручність, але потім слово по слову і ми з Олесею розговорилися. Я розповів їй про себе, адже про неї вже і так дізнався багато. Їй було цікаво де я навчався та чи задоволений своєю професією. Я розповів їй про різні курйозні ситуації, що трапилися зі мною за час моєї лікарської практики. Вона ж розказала, що пішла вчитися на фармацевта завдяки своєму батьку. Олесі ще з дитинства подобалось приходити до тата в аптеку і розглядати пляшечки з лікарствами.

- Я ще досі пам’ятаю аромат сушених лікарських трав, - задумливо промовила вона. – Влітку я з батьками, коли ми бували в селі у бабусі, то завжди ходили на поле збирати різноманітні трави.  Потім ретельно перебирали їх і сушили.

Мені було приємно слухати її. Відчував спокій і затишок, перебуваючи в цій квартирі, а може то Олеся створювала цю особливу атмосферу, хтозна. Не знаю скільки часу ми проговорили, проте непомітно До мене зателефонувала Олена.

- Так, слухаю, - сказав я.

- Привіт! Ти де? – запитала вона і в її голосі я почув нервові нотки.

- Терміновий виклик, зараз буду, - відказав я.

- Вже пізно. Це дружина хвилюється? – здогадалася Олеся.

- Так, мені час.

- Ще раз дякую за допомогу!

- Радий допомогти, - сказав я. – Завтра, коли Катя прокинеться, зроби їй компрес і зателефонуй мені, добре?

- Домовились!

Дорогою додому я роздумував чи може бути дружба між чоловіком і жінкою? Після нашого знайомства у мене до Олесі якісь особливі почуття.  І справа тут зовсім не в романтично-інтимних стосунках. Вона стала для мене подругою, молодшою сестрою. Ставши по суті свідком цієї сімейної трагедії, я немов перебрав на себе відповідальність за Олесю та Катрусю. А те, що вона тепер живе в Чернівцях, ще більше посилило це відчуття.

Приїхав додому і відразу помітив, що Олена зла.

- Де це ти так довго був? – гаркнула вона.

- Я тобі казав, - втомлено відповідаю. – На виклику.

- Так довго?