5 Глава Артур

- Ти останнім часом стала збентеженою і якоюсь сумною, - промовив я до Олени. – В чому справа?

- Та ні, все гаразд, - відказала вона. – Тобі здалося.

- Ну я ж бачу, що ти чимось схвильована, - наполягав я. – В тебе якісь проблеми на роботі?

- Так…, від тебе нічого не приховаєш, - натягнуто посміхнулася. – Один з поварів звільнився, тому шукаю йому заміну.

- Оце й усе? – хмикнув я.

- Так, - кивнула Олена. – Просто я трішки панікерка, от і все…

- Я впевнений, що все буде добре, - обійняв її я.

Вже минув Новий рік і за декілька днів буде Різдво. Ми вирішили, що зберемо наших рідних у нас. Має приїхати моя мама та батьки Олени. З цього приводу Олена вже розписала меню та на повну готується до святкування.

 Мені все ніяк з голови не виходить думка про те, що Олена безплідна. Я думав, що якось змирюся з цією думкою та нажаль це не так. Коли Юля сказала нам, що вона вагітна, то це стало для мене якимось поштовхом до нових роздумів про потомство. Володя з того самого року, що я і скоро стане батьком. Я ні в якому разі не заздрю йому, просто також хочу мати дітей. Говорити з Оленою на цю тему після нашої останньої розмови я не наважуюся, адже їй і так боляче. Та все таки я б хотів, щоб вона ще раз пройшла обстеження. Можливо у на ще є шанс стати батьками.

На Свят вечір ми пішли до моєї мами. Ще з їхнього першого знайомства їй сподобалася Олена. Особливо мама тішилася, коли Олена ділилася з нею якимись цікавими рецептами і розповідала про кулінарні хитрощі.

Під час вечері розмова зайшла про мою роботу. Мама знає майже усіх моїх колег, тому розпитувала про кожного. Якось так сталося, що я розповів їй, що у Володі та Юлі буде дитина.

- Ох, як це чудово! – сплеснула вона в долоні. Тепер ми часто бачилися з Ільчуками і багато часу проводили разом. – А ви коли вже порадуєте мене внуками?

- Важко сказати…, - промовив я.

- Боюсь, що це не можливо, - зі злістю відрізала Олена, чим мене дуже здивувала.

- Чому? – запитала мама.

- Бо я не можу мати дітей, - відповіла Олена.

- Ой…я не знала…вибач…, - розгубилася мама.

- Можливо все таки варто обстежитися і не робити поспішних висновків? – запропонував я, глянувши на Олену.

- Думаєш я цього не робила? – нервово вигукнула вона.

- Так, але…, - почав я говорити, але Олена мене перебила.

- Я не хочу говорити більше на цю тему!

Я лише кивнув в знак згоди. В погляді Олени я помітив страх. Чому вона боїться знову перевіритись? Можливо через те, що не хоче знову почути погані новини.

  Мама лише мовчки спостерігала за нашою ромовою. Їй було сумно по тій самій причині, що і мені. Моя мама ніколи не вмішується в мої справи. Вона може дати пораду, але не наполягає, щоб я відразу робив так, як вона скаже.

Після цієї розмови в кімнаті повисла незручна пауза. Олена встала з-за столу і вийшла курити на балкон.

- Вона не хоче дітей, - стиха сказала мама.

- Ні, я так не думаю, просто їй важко…

- Ти не розумієш, - заперечливо похитала головою мама. – Вона в принципі не хоче дітей. Олена з тих жінок, яким діти не потрібні.

- Чому ти так думаєш? – здивовано прошепотів я.

- Я не можу тобі цього пояснити, просто я це відчула, - пояснила мама. – Вона красива жінка, добра господиня, але дітей не хоче. Тому, якщо ти згідний змиритися з цим, то житимеш з нею щасливо.

Я нічого не відповів мамі, але замислився над її словами. В даному періоді мого життя щастя в моєму розумінні завжди асоціювалося з сім’єю і наявність дітей є обов’язковою і невід’ємною частиною. Чи зможу я щасливо жити, знаючи, що не матиму дітей? Не знаю… Поки я ще молодий, то це питання стоїть не так гостро. Проте, з кожним роком я все більше усвідомлюю те, що хочу залишити після себе продовження, адже тоді немає сенсу в моєму існуванні.

З Оленою мені добре і комфортно, та чи довго триватимуть наші стосунки, якщо питання дітей завжди стоятиме між нами? На це питання в мене зараз немає однозначної відповіді, тому воно залишається відкритим до невизначеного часу.

- Ти ображаєшся на мене? – запитала Олена, коли ми вже лежали в ліжку.

- Через що? – вдав, що не зрозумів.

- Ти знаєш, - сказала, пригорнувшись до мене.

-  Скажи чесно, ти не хочеш мати дітей? – запитав її. Я не розповів Олені про розмову з своєю мамою, адже все таки сподівався, що вона помилилася в своїх судженнях.

- Як ти міг таке подумати про мене? – обурилась Олена. – Звісно, що я хочу, просто,  не зараз…

- Справді? – зрадів я. – І ти згідна пройти додаткове обстеження?

- Авжеж, але пізніше.

Я заспокоївся. Все таки мамина інтуїція її підвела. Впевнений, що в скорому часі ми повернемось до цієї теми, можливо навіть після свят.

 Прокинулися ми рано, адже чекаємо в гості наших батьків. У нас вже майже все було готове. Я намагався допомогти Олені на кухні в останніх приготуваннях, але вона м’яко видворила мене за межі кухні, сказавши, що найкращою допомогою буде, коли я не заважатиму їй. Щоб чимось себе зайняти, я пішов сервірувати стіл.