4 Глава Олеся

 Минуло пів року, як я тебе втратила. Я думала, що помру в перший же тиждень, але досі існую. Живу немов на повторі. Кожен день схожий на інший. Я втратила інтерес до усього, мене ніщо не тішить, та це й не можливо, бо тебе немає. Єдине, що гріє мою душу, як промінчик сонця, моя маленька донечка. Лише заради неї намагаюся остаточно не зійти з розуму.

 Хтось сказав, що час лікує. Брехня! З кожним тижнем, днем, хвилиною мені стає все гірше, бо в пам’яті залишились спогади. Вони щоразу ятрять мою рану, коли я ходжу по вулиці і бачу ті місця, де ми бувати разом. Коли розмовляю з рідними та друзями і відчуваю співчуття, бо тебе немає. Та найгірше вдома, адже тут усе дихає тобою.

Твої батьки прокляли мене, звинувачуючи в твоїй смерті. Невже вони не розуміють, що мені нестерпно боляче, можливо навіть більше, ніж їм, адже вони є одне в одного, а я залишилась сама. Мені боляче, що вони через свою лють і образу забули про Катрусю, а вона ж продовження тебе. Та схоже для них це не має значення.  

 Мої батьки підтримують та допомагають мені. Вони хвилюються за мене та Катрусю. Мама намагається розрадити та відволікти від сумних думок, але від цього мені не стає краще, адже неможливо вирвати тебе з пам’яті та серця, а ти там є і завжди будеш…

 Павло також допомагає та фінансово підтримує нас. Поки не з’ясовані усі питання щодо документів, він повністю перейняв керівництво фірмою на себе. Після нового року я маю прийняти спадщину і за заповітом твоя частина фірми перейде мені. А я і не знала, що ти склав заповіт. Невже ти відчував щось? Невже знав, що скоро залишиш нас з донечкою?

Та як би не було, зараз я точно не буду вникати у справи фірми, тому нехай Павло керує, до того ж у нього це добре виходить. Він щомісячно висилає на мій рахунок кошти, завдяки яким ми з Катрусею безбідно живемо.

 Скоро Новий рік. Перший Новий рік без тебе. Не знаю, як маю пережити цей період, адже спогади ще з більшою силою рватимуться назовні. Як би я хотіла заснути в грудні і прокинутися десь в березні. Хоча без тебе все втратило сенс і значення.

 Ось знову прийшла на могилу і розмовляю з ним. Мені так легше, адже саме тут, в місті постійного спочинку, відчуваю найбільший зв'язок з чоловіком. Помолилася на прощання і повільно побрела до батьків по Катрусю.

 Коли прийшла, то мама відразу нагодувала мене смачною вечерею і напоїла теплим чаєм.

- Ми з татом хочемо тобі дещо запропонувати, доню, - сказала вона, коли я попивала чай.  

- Що саме? – поцікавилась я.

- Ти ж пам’ятаєш мою подругу Марусю? Та, що живе в Чернівцях.

- Так, - кивнула я.

- Вона вирішила поїхати до доньки в Німеччину. Можливо на рік або і більше…, - почала мама. – Маруся просила, щоб хтось приглянув за її квартирою. Ти б не хотіла змінити обстановку і переїхати в Чернівці?

- Звісно, ми з мамою будемо сумувати за тобою, але повір, що так буде краще, - погодився з мамою батько.

- Зачекайте, то ви пропонуєте мені самій туди їхати, а як же Катя? – обурилась я.

- Вона побуде з нами, поки ти трохи оговтаєшся, - відказала мама. – Це ж не на завжди ти туди поїдеш.

- Ні, я не хочу нікуди їхати і тим більше доньку не залишу! – обурилася я.

- Ти не гарячкуй, Олесю, подумай, - спокійно сказав тато.

- Якщо тобі буде там погано, то зможеш у будь який час повернутися, - додала мама. – Просто ми думаємо, що буде краще, якщо ти зміниш своє оточення.

- Гаразд, я подумаю, - пообіцяла я швидше, щоб мене більше не діставали подібними розмовами.

 Додому приїхали з Катрусею вже досить пізно. Я покупала її і вклала спати. Мені ж спати не хотілося, тому вирішила трохи почитати. Я тепер взагалі погано сплю. Проте скільки не намагалася, ніяк не могла сконцентруватися на книзі, оскільки думками поверталася до розмови з батьками і їхньої пропозиції переїхати в Чернівці. Можливо справді так буде краще, хтозна. Мабуть таки я погоджуся, але поїду туди з донечкою. Спробую щось змінити у своєму житті.

 Прокинулася зранку з твердим наміром їхати. Вночі мені приснився Андрій. Він завжди мені сниться, коли я в нього прошу якоїсь поради. І сьогоднішній сон не виключення. Мені наснилося, що ми стоїмо посеред широкої дороги і Андрій, глянувши вдалину, сказав мені одне лиш слово: «Їдь!». Для мене цього було достатньо, щоб зрозуміти, що потрібно робити.

  Я зателефонувала мамі і сказала про своє рішення.

- Рада, це чути, доню, - зраділа мама.

- Але я поїду туди з Катею, - наполягла я.

- Гаразд, я розумію, - погодилась мама. – Можливо переїзд їй також піде на користь.

- А коли пані Маруся їде? – поцікавилася я.

- Через тиждень.

- Добре, якраз буду мати можливість зібратися, - відказала я.

 Мамина подруга дуже зраділа, коли дізналася, що ми з Катрусею трохи поживемо в неї. Перед від’їздом вона приїхала до батьків в гості і залишила для мене ключі від своєї квартири.

 І ось цей день настав. Усі речі спаковані в багажник, Катруся сидить в дитячому кріслі на задньому сидінні. Я обійняла на прощання батьків і завела авто.

- Коли приїдеш, то обов’язково зателефонуй, - попросила мама.