Розділ 6.3: Мережі IoT: дротові та бездротові

Історія мереж IoT сягає корінням у перші дні Інтернету. У 1980-х роках були розроблені перші пристрої з підключенням до Інтернету, включно з торговими автоматами та кавоварками, але вони були здебільшого експериментальними і не використовувалися широко. У 1990-х роках термін «Інтернет речей» був введений Кевіном Ештоном, британським піонером технологій, який уявляв світ, де повсякденні предмети будуть підключені до Інтернету та зможуть спілкуватися один з одним.

На початку 2000-х років були розроблені перші бездротові сенсорні мережі з використанням малопотужних бездротових технологій, таких як Zigbee і Bluetooth. Ці мережі дозволяли розміщувати невеликі датчики, що живляться від батарейок, у віддалених місцях, уможливлюючи збір даних із широкого кола джерел.

У 2003 році була випущена перша версія протоколу IPv6, що надає величезну кількість IP-адрес для підтримки зростання пристроїв IoT. Це дозволило створити великомасштабні мережі IoT, які могли б підтримувати мільйони пристроїв.

Поява стільникових мереж, таких як 3G і 4G, у середині 2000-х років також сприяла розвитку IoT. Ці мережі забезпечували надійне та швидке підключення, дозволяючи пристроям Інтернету речей спілкуватися між собою та з Інтернетом.

Останніми роками з’явилися нові бездротові технології, такі як LoRaWAN і NB-IoT, які пропонують менше енергоспоживання та більший радіус дії, ніж традиційні стільникові мережі. Ці технології добре підходять для додатків IoT у віддалених і сільських районах.

Загалом історія мереж IoT була сформована розвитком бездротових технологій, розвитком Інтернету та потребою в надійному та малопотужному підключенні для широкого кола пристроїв. Оскільки Інтернет речей продовжує розвиватися, ймовірно, з’являться нові бездротові технології та стандарти, які забезпечать ще більше підключення та збору даних.