Соціум

А що залишиться?
Ненастанний світанок,
купка маловідомих поетів,
пластир для ранок
і пара пістолетів.

Усе інше згниє.
Так, як гнили ми.
Як горіли усі подвиги
в пекельному котлі.

Скандал, утеча, крики,
зв'язок навіки розірваний.
Знайди мені хоч трохи сенсу
в тому, що називаєш зіркою.

Твою зірку хтось вкраде
або вона сама від тебе піде,
твоя зірка помре
й ти не знатимеш, куди себе діти.

Поглянь на верхівку,
а верхівка на тебе 
навіть не дивиться.
Ти живеш у цьому соціумі
тільки заради
демографічної статистики.
Суспільство для тебе
нічого не зробить,
бо, як людина,
ти не корисний.

Суспільству не корисний рідний край,
якщо з нього не можна вирвати ґрону бабла.
Усі жаліються,
а змінити щось бажання нема.
Люди бояться помирати,
та хіба смерть страшна?

Ти помреш
і хтось, нарешті,
постарається тебе зрозуміти.
Забере свої образи,
але не дізнається,
чи саме цього хотів ти.

Ти помреш і за тобою погорюють
навіть ті, хто завдав
страждань і болю
своєю псевдолюбов'ю.
Але не переймайся.
Скоро після смерті
про тебе забудуть,
це ненадовго.
 Так же влаштований наш світ,
так же влаштований наш прекрасний соціум.

Найбільша проблема —
це дві лесбійки на вулиці.
Наче вони розкрали країну,
наче вони в міністерствах б'ються.

Найбільша проблема —
це неможливість поглянути в дзеркало.

А що роблять диванні критики?
Не можуть навіть на вулицю вийти,
крикнути:
„Ну не мовчіть ви!”
Можуть тільки судити
тих, хто робить щось,
від них на відміну.

Що собою являє ваша політика?
Діти, що намагаються бути дорослими,
бо дорослі поводяться як діти.

Соціум не вартий
і одного з мільйонів життів, 
які за нього поклали.
Соціум — це лиш маріонетки
з брудними язиками.

А що залишиться?
Пляшка горілки без закуски,
у гаманці дві гривні.
Осад від усіх образ.

Не забудь поставити пам'ятник миру,
заповітному,
про який ми так мріяли,
та на мир не залишилося часу.