З гвинтівкою за пазухою,
кров'ю стікатиму в окопі.
А може...
Згине нелюдськість до того часу?
Й я помиратиму спокійно?
В лікарні або вдома.
Не старою.
Я хочу вмерти... Красиво.
І красивою.
Як же ж без цього?
Чи може зненавидять мене усі?
І на місцевій площі розстріляють.
Та залишаться мої вірші.
Мій найбільший спадок.
Дайте мені ковток свіжого повітря.
Щоб серце так нестерпно не боліло.
Дайте мені біле полотно.
І краплю чистого спирту.
Дайте мені слово сталеве, як у Стуса.
Я тоді у все червоне одягнуся.
Сяду в центрі, навколо всіх вас:
Давайте поговоримо про поетичність.
Скільки людей прочитає ці вірші?
Скільки дізнається, хто така я?