5.4

І, нехай я аж ніяк не невинна діва, що шаріється, заледве побачивши гарний чоловічий торс, але ж, крига, я бачила усе! Тобто геть усе!

Й, помітивши мене, цей гад навіть не подумав прикритися. А я, вражена побаченим, якось геть забула, що й сама не надто вдягнута.

Коли ж до мене нарешті доходить, я шаріюся, й, схопивши зі стопки сухий рушник, поспіхом загортаюся в нього й відвертаюся, вдаючи, ніби усе нормально, і я щойно не пускала слину на одного дуже голого і привабливого дракона. Й що його погляд геть не змушує мою кров палати вогнем.

— Вибач, не знала що ти тут, — промовляю я, намагаючись, аби мій голос здавався невимушеним. Та він, зрадник такий, однаково тремтів.

І треба ж було мені отак влипнути, попередньо не перевіривши вбиральню!

Просто мені було легше уявити, що Даміан пішов полювати на власних цілей, або ж далі веселитися з моряками, ніж що він залишився, щоб прийняти ванну. Голий.

Прокляття, краще не думати про ці дві речі деякий час.

— Та нічого. Я вже закінчив, — гмикає Даміан, не приховуючи веселощів.

Він точно бачив, як я пускала на нього слину. От… Крига!

І звинуватити у цьому я не можу нікого, крім себе, тож єдине, що мені залишається, це напружено сопіти, поки Даміан невимушено виходить з ванни й повертається до кімнати.

Щойно за ним зачиняються двері, я зітхаю, й, скинувши з себе рушник, наповнюю ванну гарячою ароматною водою з вируючою парою. А тоді, занурившись у неї, розгортаю книгу.

Нехай день не був аж таким продуктивним, як мені хотілося б, я знайшла та відправила до Північного двох зі свого списку. Один, правда, виявився не першої свіжості… Але, так чи інакше, я заслуговую на відпочинок!

І не лише від роботи, а й від нав’язливих думок.

От тільки вони, засранці, нікуди зникати не хотіли, постійно повертаючись до Даміана. До того, наскільки він привабливий та міцний… У всіх сенсах. А ще до того, що він переніс мене сюди, до номеру, й вклав у ліжко, замість розбудити ще там, у трактирі, коли я задрімала на його колінах.

Так, можливо останнє — дрібниця. Зрештою, це теж частина гри. Удавання ідеального чоловіка перед випадковими свідками. Та й, я впевнена, йому було не важко це зробити… Але чомусь від самої думки про це в грудях теплішає, а погляд сам тягнеться до дверей.

І ні, це геть не означає, що я збираюся поступитися власними принципами чи щось таке. Просто я теж не кам’яна.

Зітхнувши, я намагаюся зосередитися на книзі, та правда в тому, що я досі втомлена. Схоже того недовгого сну виявилося не досить, та моє тіло, й насамперед очі, вимагають відпочинку. Тож, зрештою, я здаюся, та, покінчивши із водними процедурами, підводжуся, витираюся двома рушниками, один з яких доводиться використати для волосся, й вдягаю довгий м’який халат, намагаючись відігрітися.

Зараз би випити чогось гарячого, вкритися ковдрою та й заснути…

Повернувшись до кімнати, я очікую побачити черговий сюрприз, наприклад голого Даміана, або ж Даміана в моєму ліжку, або ж голого Даміана в моєму ліжку… Та аж ніяк не повністю вдягненого дракона, що влаштувався на кушетці з тією самою книгою, яку поцупив в мене на кораблі. І, хоч як божевільно це звучить, готова заприсягтися, він мене дражнить! Інакше як пояснити цей його лукавий погляд та напівусмішку?

Це що, така нова тактика? Заскочити мене зненацька у ванній, щоб потім демонстративно лягти спати на кушетці, як я того і просила, у сорочці та штанях?

Щось типу: “тепер, коли я недосяжний, ти думатимеш лише про мене”? А от дзуськи, як каже моя подруга Арі!

Тож, ледь чутно пирхнувши собі під ніс, я демонстративно відвертаюся від нього та прямую до гардеробної, де із вдаваним спокоєм перевдягаюся у нічну сорочку з чорної напівпрозорої тканини, що ледь помітно переливається у місячному світлі. З глибоким вирізом на спині, спущеними вільними рукавами й спідницею до самої підлоги.

Побачивши її вперше, в столичному ательє, я відразу закохалася в неї. Ніжна, вишукана, й ніби зіткана з ночі та зірок, вона була ідеальна для мене, з крилами чи без. Тож мене не відлякала навіть чимала ціна. Зрештою, на посаді головної королівської шпигунки я однаково заробляла більше, ніж могла витратити. Переважно через брак вільного часу. Палацові змовники, що плетуть інтриги й готують заколоти, знаєте, не беруть відпусток та вихідних, тож і я їх майже не мала.

Втім, періодично балувала себе смачною їжею, гарним одягом, зброєю та відвертими романами, які більшість леді ховають глибоко у шафах за підручниками з етикету, а не виставляють гордими рядками у своїй вітальні.

Як добре, що я більше не леді!

Гладка тканина приємно холодить шкіру, коли я поправляю трохи ще вологе волосся, й відчуваю на собі палаючий погляд Даміана. Він ковзає моєю спиною вище і нижче, викликаючи хвилю сиріт по всьому тілу, та не рухається. Не дихає. Не видає жодного звуку.

Я не озираюся, щоб переконатися у тому, що мені не здалося. Лише переможно усміхаюся, досі повернута до нього спиною. А тоді, відсунувши ковдру, забираюся у ліжко, попередньо задмухавши свічку на шухляді.

Ось тобі, Даміане! У цю гру можна грати удвох. І я не збираюся тобі програвати.