5.3

На це я теж не мала б реагувати так, як реагую. Заради прикриття, можливо, але не насправді.

Ці метелики в животі, це бажання притулитися до нього ближче, і думки про те, як це було б — відчути його руки на своїй шкірі. Усе це неправильно. Неприпустимо. І дуже-дуже невчасно.

Заради криги, десь тут розгулює вбивця і два десятки інших злочинців, котрих ми мусимо впіймати! А я думаю про того, від кого тікала стільки років! Того, хто постійно дратує мене, і кого я практично змусила дати магічну обіцянку не торкатися мене без свідків.

Знаю, що це не має жодного сенсу, й в цьому я суперечу сама собі. Це мене також дратує.

Але, що б я не робила і не казала, я нічого не можу зробити із тим, як моє тіло, моя магія і моя кров реагують на нього. Бо так працює зв’язок.

Дурна магічна реакція, котру помилково вважають казковою і романтичною, й від якої самі лишень проблеми!

Коли Даміан обіймає мене, утикаючись носом кудись в районі шиї, чоловіки облишають боротьбу на руках, та повертаються до гри. Порожні келихи змінюються наповненими, й на столі з’являються тарілки з закусками: хрумкі овочі, підсмажені на грилі, шматочки м’яса, риби та сиру в золотистій паніровці з дерев’яними шпажками, щоб не забруднити руки, а заразом і карти жиром.

І, хоча я добряче поїла, від них долинає такий смачний аромат, що я не встигаю приховати власної цікавості.

Посміхнувшись, Даміан тягнеться рукою до тарілки, підхоплює шматочок риби на шпажці та підносить до моїх губ, вичікувально заглядаючи в очі.

Звісно, я не можу перехопити в нього шпажку — та для цього закоротка. Можна було б взяти шматочок риби пальцями, але у цій ситуації це виглядало б дивно.

Тож, ковтаючи знічення та бажання придушити Даміана за те, що той поставив мене у таке положення, я розтуляю рота, й дозволяю йому нагодувати мене.

Чи варто казати, що одним шматочком він не обмежується? Певно вирішив, що, чим більше я з’їм, тим добрішою буду.

Але риба справді дуже смачна. І не тільки вона. Під солоною та пряною хрумкою скоринкою — ніжне м’ясо, що аж тане у роті. Підсмажений сир тягнеться, набуваючи приємної текстури, та й овочі чудово приготовлені.

Тож, під кінець цього імпровізованого перекусу я вже не така зла на Даміана, якою воліла б бути, й трохи сонна. Зрештою, вночі я не дуже добре спала, вперто намагаючись дочитати книгу, та й опісля не відпочивала.

Я стримую бажання позіхнути так довго, як тільки можу, аж доки не починаю куняти, розслаблено притулившись спиною до грудей найхитрішого у світі дракона.

Зазвичай я стійкіша. Бувало, що робота вимагала від мене відмови від сну на кілька днів, і я не мала з цим проблем. Проте я знаходилася у геть інших умовах, мене не намагалися загодувати смачною їжею, а тоді практично захитати на колінах.

Зрештою я таки здаюся, нехай і не встигаю цього усвідомити, коли мої очі нарешті заплющуються. 

Попри усю ситуацію, мені геть не хочеться виринати зі сну.

Чи то тіло вирішило скористатися рідкісною можливістю та відпочити, допоки поряд Даміан, бо, попри всю мою недовіру, не дозволить мене нікому навіть пальцем зачепити. Бо усі пальці, бажаючі це зробити, без вагань повідгризає.

Чи то розум так мене рятує від ганьби через те, що я заснула просто посеред завдання, й намагається відстрочити пробудження.

Хай там як, прокидаюся я вже в нашому номері, просто у ліжку, дбайливо вкрита ковдрою, і… сама.

З прочиненого вікна струменить світло повного місяця, й долинає свіже, трохи трав’янисте Кімната порожня, без жодних ознак Даміана. І сусідня також — я спеціально перевірила, очікуючи побачити його сплячого на кушетці, або читаючого мої романи.

Певно, відніс мене до номеру, й вирішив продовжити розслідування сам. Ось тобі й командна робота!

Принаймні він не став мене роздягати… Хоча, чомусь ця думка не тішить мене аж так, як мала. Мабуть, через шнурівку.  Варто було обрати іншу сукню, хай якою гарною здавалася мені ця.

Гаразд, коли вже його немає, то хоч приму ванну та перевдягнуся. Однаково немає жодного бажання усе кидати та бігти у ніч. Принаймні зараз.

З такою думкою я розплітаю волосся, знімаю з себе усю зброю та артефакти, й беруся за зав’язки… Але вони не піддаються. Настільки, що зрештою я гарчу та хапаюся за найближчий кинджал, щоб безжально розрізати стрічки, й нарешті вивільнитися з сукні.

Мені, звісно, трохи шкода це робити. Та стрічки можна замінити. Принаймні так я себе заспокоюю, коли ті, розрізані, невеличкою купкою сміття опиняються на підлозі. А тоді туди ж спадає і сукня, залишаючи мене в тоненькій натільній сорочці, яку я також знімаю.

Чиста підлога приємно холодить ступні, поки я беру з комода одну з припасених книг, пляшечку ароматичної олії для ванн, та крокую до непримітних дверей, за якими прихована вбиральня, й тихо мугикаю мелодію з трактиру собі під ніс.

Зараз влаштую собі відпочинок!

Шкода, звісно, що тістечка закінчилися, і в мене немає того вина, яким пригощав мене Даміан, але…

Щойно я відчиняю двері, усі думки вилітають з моєї голови. Я застигаю, розтуливши губи, невідривно дивлячись на Даміана, що стоїть. незворушно витираючи мокре волосся рушником.