4.4

Кіара навіть не намагається приховати власної зневаги, й тихо гарчить, щойно орк йде.

— Лицемірні покидьки! Спочатку роками переховували в себе політичних злочинців та вбивць, ігноруючи усі наші попередження та прохання на свободу дій, а тепер замовчують таке, і намагаються використати нас, щоб вирішити усі свої проблеми, бо бояться втратити гроші! Вільярд ніколи б так не вчинив!

Я розумію її злість, однак ця територія не підкоряється нашим законам. Ми тут лише завдяки тимчасовому дозволу, й не можемо діяти на власний розсуд.

— Я знаю, — зрештою промовляє Кіара, — Знаю, просто усе це так дратує! Гинуть місцеві й прибулі, а їх хвилює лише те, що вони через це можуть втратити гроші. І мене дратує те, що, виконуючи нашу роботу, ми робимо послугу цим жадібним засранцям.

Втягнувши повітря носом, з ледь тамованою люттю, вона наколює тістечко на виделку і відправляє до рота.

Добре, що тут свій пекар, й вдалося дістати так багато, перш ніж Кіара вийшла з себе.

Я ж тим часом вивчаю мапу з відмітками місць, де були знайдені тіла та востаннє бачили зниклих, а тоді додаткову інформацію про жертв. Принаймні ту, якою вони володіли.

— То як щодо тієї вбитої, яку їм вдалося опізнати? — питає Кіара.

— Донька зі шляхетного магічного роду. Вбиту звали Нестарі ер Рант. Некромантка з даром восьмого рівня. Нещодавно виповнилося вісімнадцять. Тіло знайшли в її ліжку, в родинній садибі. Вікна та двері були зачинені зсередини. Звуків чи слідів боротьби не було. Після цього садибу кілька разів обшукували, допитували всіх слуг, сусідів та членів родини, але не знайшли нічого.

— Ніби вона просто лягла у ліжко й висохла за одну ніч? Не надто схоже на правду.

З цим важко не погодитися.

— І все ж… Як їм вдалося приховати таку інформацію? Адже тіло точно бачили кілька осіб. Члени родини, мабуть, ще й хтось зі слуг. Невже усі так добре тримають язика за зубами? — з сумнівом промовляє Кіара, опускаючи чашку на блюдце, — Так, припускаю, що їм заплатили, та, ймовірно, погрожували, але щоб з садиби не просочилося жодної чутки?

— Так, це підозріло.

— Ми зможемо поговорити з тією родиною? Слугами? Оглянути місце вбивства?

— Так, але треба зробити це, не викликаючи підозр. Наприклад…

Я виймаю з тубуса складений лист, який не помітив раніше, й розгортаю його.

— Наприклад?

Прочитавши рядки, виведені магічним чорнилом, я ледь помітно всміхаюся кутиком рота, а тоді повертаю лист до неї так, аби вона могла його прочитати.

— Наприклад, отримавши запрошення на бал.

Урочистість влаштовували на честь дня незалежності островів та створення кодексу лише за два дні. Певно там буде багато місцевих та прибулих, тож кращої нагоди важко й уявити.

Щоправда, остання новина Кіарі не дуже сподобалася. Нахмурившись, вона затискає кінчик нігтя між зубами.

— Два дні… Це довго. Хтозна, скільки ще з’явиться жертв. Могли б вигадати й інший привід. Якесь чаювання абощо. Заради криги, вбили їхню доньку. Лише мені усе це нагадує фарс? Таке враження, ніби усім взагалі байдуже чи цього вбивцю спіймають.

— У цей час ми можемо відвідати інші місця, як і планували. Й спробувати розізнати більше про Гонга. Чим він займався, перш ніж зачинився у своїй кімнаті, де гаяв час, із ким спілкувався. Щось, що натякне на те, чому його обрали жертвою, і чи було в нього щось спільне з тією дівчиною чи іншими зниклими.

— До речі, про них. Управитель сказав, що їх тринадцять. Що про них відомо?

Я беруся за список, наданий орком, й уважно вивчаю його.

— Насправді небагато. Різна стать, вік, раси. Навіть вид та рівень магічної сили. Навіть міста, де їх востаннє бачили. Ніби обрані навмання. 

— Це можливо… — голос Кіари лунає невпевнено, — Вбивця, якому байдуже з кого висмоктувати життя? Це могло б бути якесь чудовисько з прориву, але не думаю, що вони здатні аж так підчищати за собою. Зазвичай вони залишають по собі неабиякий гармидер. Подрані шпалери, меблі, підлогу, бризки крові, пошматовані тіла власних жертв з навічно застиглим виразом жаху на обличчі…

Але на цих тілах не було поранень. Тож, ймовірно, їх вбили за допомогою магії. Можливо якогось проклятого артефакту.

— Якби ж ми тільки могли поговорити з тими, хто писав заяви про зникнення цих тринадцяти… Але раді це гарантовано не сподобається. І гарантовано зіпсує наше прикриття.

— Доведеться працювати із тим, що є, — рівним тоном промовляю я, а тоді передаю їй мапу та всі записи, що отримав від орка.

Відставивши чай та тістечка у бік, Кіара береться вивчати їх. Сконцентрована на роботі, вона особливо чарівна.

Я не відволікаю її, мовчки спостерігаючи за тим, як її погляд ковзає мапою островів від однієї позначки до іншої, запам’ятовуючи розташування закладів, поворотів та тупиків.

Знаю, що, відклавши мапу у бік, вона вже знатиме це місто, як своє рідне. В неї завжди була бездоганна пам’ять. Ще за часів академії її називали генійкою. Достатньо було один раз побачити магічну формулу, щоб запам'ятати її й повторити, навіть якщо вона була найвищого рівня.