4.3

Хитрий хід, що дещо ускладнить моє завдання. Але так навіть цікавіше. Подивимося хто з нас протримається довше.

— Я згоден. Якщо ти дотримаєшся слова і не працюватимеш сама.

— Це погроза? — вочевидь, Кіара не в захваті від моїх слів.

— Назвемо це угодою, — дипломатично пропоную я, а тоді протягую їй руку, — Ну що, згода?

Я бачу сумнів в її очах, і не дарма. Адже це не значить, що я не користуватимусь усіма доступними способами, щоб завоювати її прихильність. Але зрештою вона погоджується.

— Гаразд. Я триматиму своє слово, доки ти триматимеш своє.

Щоб потиснути мою руку, Кіара повертає собі людську подобу. 

Щойно її ноги торкаються підлоги, Її долоня ідеально лягає в мою, і я потискаю її, скріплюючи нашу угоду. Долоні одразу ж охоплюють тіні, й лягають на шкіру візерунком. Якщо Кіара і дивується цьому, то вигляду не подає, і, зрештою, мабуть, вирішує, що це на краще. Адже магічну угоду без наслідків порушити не здатен ніхто.

Навіть той, чия магія її скріпила.

Щойно справа була зроблена, Кіара незворушно забирає руку та повертається до вікна. Схоже, попри нашу домовленість, вона не збирається спускатися сходами.

— То куди ми зараз? — питаю я, не приховуючи самовдоволення.

— Оскільки ми вже з’ясували, що працюватимемо разом, я збираюся поїсти, аби ця співпраця стала бодай трохи стерпнішою. Ти можеш приєднатися до мене. Або ж ні. А тоді я збираюся дістати мапу островів і відвідати кілька закладів для збору інформації. Якщо пощастить, можемо зустріти когось з нашого списку.

Я спитав би в неї що саме це за місця, однак маю деякі підозри.

Люди, і не лише вони, рідко зраджують своїй природі. Хто крав, той крастиме і далі. Для таких неможливо втомити жагу до грошей, де б вони не були та скільки б грошей не мали. Отже, вони шукатимуть способи й далі збагачуватися і потопати у марнотратстві. 

Тож наша ціль — гральні й заможні райони островів.

Що стосується втікачів без таких чудових статків, гадаю нам слід шукати їх серед найманих робітників. Оскільки, не маючи за душею зайвого мідяка, ті однаково мають на щось жити.

Що ж до вбивць… ймовірно вони й далі цим промишлятимуть.

Тож, ймовірно, за цією справою теж стоїть хтось з нашого списку.

✧

Обід минає в тиші. Раз-у-раз Кіара кидає підозрілі погляди на мене та наші мітки, але ніяк не коментує того, що сталося.

Та, щойно залишаються лише чай та тістечка, тишу порушує раптовий стукіт у двері.

Ми з Кіарою вмить напружуємося. Й, хоча зовні жоден з нас не хапається за зброю, вона ледь помітно змінює спосіб тримання виделки, а я змушую тіні ожити.

Якщо це вбивця, то він обрав не ту кімнату.

Однак це виявляється не він. Щойно я відчиняю двері, за ними виявляється ер Дарнаван. Управитель таверни.

Цього разу орк не посміхається. Його вираз обличчя геть змінився. Ніби цілком інша особистість. Та все ж він залишається ввічливим.

Приклавши руку у білосніжній рукавичці до грудей, він кланяється до нас, в тоді промовляє:

— Дякую, що прибули на прохання ради. Вибачте, що не сказав усього одразу. Ви розумієте, це могло зашкодити вашому прикриттю та посіяти напругу серед постояльців. Я мусив дочекатися вільної години, щоб зробити це.

— Проходьте, не варто обговорювати такі речі в коридорі, — спокійно зауважую я.

Щойно за орком зачиняються двері, Кіара відкладає виделку у бік, та все ж залишається напруженою. Схоже управитель не викликає в неї довіри. Втім, це правильно. Будь-хто може виявитися вбивцею. А той, хто має довіру ради, та доступ до будь-яких номерів у цій таверні, і поготів. Байдуже яким порядним чи стурбованим він здається.

Чудовиська люблять ховатися за маскою порядності.

Ер Дарнаван робить кілька кроків від дверей, однак не намагається сісти чи затриматися тут довше необхідного.

Правою рукою він тягнеться до внутрішньої кишені свого чорного фраку та виймає звідти срібний тубус, а тоді простягає його мені.

Я, однак, не поспішаю його торкатися. Натомість перевіряю на ознаки магічного впливу чи отрут. Й, лише запевнившись у безпечності, приймаю та відкриваю його.

— Всередині мапа островів та інформація, що може вам знадобитися, — продовжує він, поки Кіара зі свого місця поглядає на мапу. Їй, певно, не терпиться її вивчити, однак зараз вона обережна і стримана, ніби справжня крижинка. Ні, головна Шпигунка Його Величності, — Як ви вже, певно, знаєте, на островах діє принаймні один вбивця. На сьогодні ми знайшли вісім його жертв, сім з котрих так і не змогли опізнати. Щодо останньої… Там не було сумнівів, завдяки родовій печатці, що залишилася на пальці жертви. Інформацію про неї ви також знайдете у тубусі. Ще тринадцять осіб вважаються зниклими. Принаймні це ті, хто мав когось, хто міг про них заявити.

— Візьму на себе сміливість припустити, що інформацію про висушені тіла ви тримаєте в таємниці, — гмикає Кіара.