4.2

— Ректор? Але ж він…

— Моя ціль? — гмикає Кіара, виймаючи з мішечка на поясі браслет, від якого віє магічною силою, — Так і є. Схоже старий виродок і тут знайшов ворогів. Краще б залишився в Північному королівстві. Принаймні був би живим.

Вона нахиляється до нього, збираючись одягнути на нього артефакт переміщення, та я зупиняю її, перехоплюючи її зап’ясток.

Погляд, яким Кіара відповідає на це, не назвеш інакше як вбивчим. Та я не можу дозволити їй зробити це. Не зараз.

— Зажди. Спочатку треба усе дослідити. Ти не хочеш дізнатися з чим ми маємо справу?

— Тобто з чим він мав справу, — роздратовано виправляє мене вона, — я вже оглянула кожну шпарину в цій та сусідній кімнаті, і перевірила тіло за допомогою спеціальних артефактів. Хто б це не був, він не залишив слідів у номері, не враховуючи Гонга. Ідеальна робота. І, гадаю, Вільярд знайде мага, котрий зможе дізнатися більше, розітнувши або піднявши цю гидоту. Якщо не віриш — можеш перевірити самостійно. Але не зволікай. Він не єдиний, кого я мушу повернути. Я не збираюся нидіти тут цілий день.

Кіара явно не в захваті від того, що я вліз у її справу і сумніваюся у її професійності, але я не можу просто облишити це. Це моя робота. І мені не подобається те, що тут коїться. Тож я повторно кімнати, знаходжу сховок із золотими монетами й дорогоцінним камінням. А ще захисні артефакти найвищого рівня, що коштували цілі статки. 

— Схоже він чогось боявся, — тихо зауважую я. Кіара пирхає.

— Звісно, що боявся. Гадаю, бюджет академії — не єдине, що він обікрав. Жадібний засранець. Такі ніколи не кінчають добре.

І все ж, жоден артефакт його не врятував…

Перевіряючи труп, я не торкаюся тіла голіруч, бо це може бути небезпечно. Користуюся власними артефактами, намагаючись вловити сліди ворожої магії, прокляття чи отрути. Чогось, що могло вказати на причину смерті чоловіка. Але з тілом стільки усього не так, що неможливо сказати що саме стало причиною. Щоб сказати більше, його мають дослідити цілителі або некроманти найвищого рівня.

Зрештою я погоджуюся, щоб вона відправила його до Північного королівства.

— Маєш рацію, — визнаю я, — Самі ми більше нічого не дізнаємося.

Кіара гмикає, кидаючи на мене погляд я-ж-тобі-казала-довбню, й береться за справу.

Перш ніж одягнути на його руку браслет, вона пише листа й відразу відправляє його. Підозрюю, що це звіт з проханням повідомити нам, щойно стане відомо щось про тіло, але не питаю, бо вона досі не в дусі.

Щойно тіло розчиняється у повітрі, Кіара не затримується. Повернувши собі свою маленьку крилату подобу, вона збирається вилетіти у вікно. Однак її зупиняє накладений мною захист.

Врізавшись у невидиму перешкоду, вона роздратовано стискає кулаки та обертається до мене.

— Ти не міг би бути таким люб’язним і зняти охоронний купол? — не зважаючи на настрій, її голос рівний, холодний.

Я розумію, що справді розізлив її, оскільки в неї немає настрою пробиватися крізь моє заклинання, й вирішую поки що не грати з вогнем. Певно після того випадку у ліжку вона ще не скоро заспокоїться.

— Звісно.

Один жест, зворотнє закляття, і шлях вільний. Та, перш ніж Кіара летить геть, я промовляю:

— В номері їжа. І тістечка. Твої улюблені.

Якщо перший аргумент вона була готова проігнорувати, то другий на мить змусив її засумніватися. Лише на секунду, перш ніж спитати:

— Під стазисом?

Мабуть, слід було збрехати, проте я киваю, й Кіара вдоволено гмикає.

— Добре. Значить вони будуть в порядку до мого повернення.

Прокляття, так і знав, що вона це скаже.

— Кіаро, будь ласка, зупинися. Я знаю, що ти радо була б деінде, але десь тут розгулює щонайменше один вбивця. Й, поки ми не дізнаємося хто він і що тут відбувається, я не хочу, щоб ти гуляла містом сама. Ми тут заради співпраці, пам’ятаєш? Буде краще, якщо ми діятимемо разом.

Примружившись, вона якийсь час мовчки розглядає мене, а тоді промовляє з ледь стримуваною люттю:

— Знаєш, усі ці роки я чудово давала собі раду. Не знаю що ти там собі надумав, але Вільярд відправив мене сюди, бо знав, що я впораюся. І це так. Я — не якась ніжна квіточка чи панянка в біді. Я вмію дратися, і вже мала справу із вбивцями, злодіями, ошуканцями та божевільними темними магами. Хто б не був цей вбивця, я з ним впораюся, бо це моя робота.

Інший на моєму місці міг би вирішити, що Кіара хизується, але ні. Вона злиться, бо гадає, що я сумніваюся в її навичках. Що геть не так. Попри ту помилку з королевою, я знаю, що вона здатна себе захистити. Та не хочу, щоб вона йшла на невиправданий ризик через те, що я її дратую.

На щастя, Кіара знову дивує мене. 

Важко зітхнувши, вона сідає на підвіконня, розгладивши спідницю на колінах, й поклавши одну долоню на іншу.

— Але, хоч як прикро це визнавати, ти маєш рацію. Ми тут заради співпраці. Й, враховуючи обставини, справа може виявитися небезпечнішою, ніж очікувалося. Тому я готова до компромісу… Якщо те, що сталося тоді в кімнаті, більше не повториться.