3.5

✧

Щойно ми прибуваємо у порт, я сходжу з корабля, не озираючись, хоч і знаю, що Даміан слідує за мною, без зусиль тримаючи мої речі, яким я спеціально повернула їхній справжній розмір та вагу.

Дріб’язково? Можливо. Та я не могла так просто спустити йому цей підлий прийом із прикриттям, який він підсунув Вільярду та королю Фіцджеральду за моєю спиною.

І, так, попри все я мушу визнати, що план ідеальний. Це справді найкраще прикриття з усіх, що можна вигадати, за виключенням того, що Даміан — останній, з ким я хотіла б ночувати в одному номері, а вдень вдавати подружжя.

Втім, ніхто не казав, що шлюб має бути щасливим. Зрештою, на світі повно нещасних пар, частина з яких терпіти одне одного не можуть.

Таким вже давно нікого не здивуєш.

Таверна. про яку згадував Вільярд, і в якій ми з Даміаном маємо зупинитися, розташована на краю торгівельного кварталу острова Рен. Погода стоїть досить спекотна, задушлива, сонце випалює землю й голови усім, хто не знайшов прихисток у тіні. Повітря просякнуте запахом поту, риби та водоростей, викликаючи в мене нестримне бажання якомога скоріше забратися звідси.

Геть не налаштована на прогулянку, я викликаю екіпаж, щоб доїхати до таверни, однак не встигаю сунути візничому трійку срібних монет, як Даміан вкладає в його долоню цілий золотий, та, поки щасливий гном відвантажує наші речі, всідається навпроти мене.

Схрестивши руки на грудях, він переможно посміхається мені. Я ж відвертаюся до вікна та вивчаю місцевість та місцевих.

Навіть тут, біля порту, повно народу з усіх куточків світу: торговці, мандрівники, шукачі рідкісних товарів, майстри різних категорій, моряки, рибалки — від кількості та різновиду облич аж майорить перед очима.

Певно, це ще одна очевидна причина, чому злочинці, що тікають від покарання, ховаються саме тут. В такому місці легко загубитися.

Можливо пошуки не будуть аж такими простими, як я собі уявляла. І це погано, адже я застряла тут, із Даміаном, допоки не впіймаю всіх.

— Вже міркуєш над справою? — питає він.

Я навіть не дивлюся на нього, однак відповідаю, позаяк ми мусимо якось працювати разом до кінця цієї справи.

— Думаю що в першу чергу треба знайти джерело пліток у місті.

Газети, трактири, швачки — усе це найкращі джерела. Звісно, служниці також. Насправді, можливо вони мають очолювати цей список, адже вони усюди. Помічають усе, поки на них не звертають уваги. І охоче діляться інформацією з тими, хто їм імпонує та не скупиться на плату. Тож першим ділом я опитаю служниць Таверни. Хай хто прибуває на острови, вони для початку мають десь зупинитися, перш ніж придбають собі маєток на крадені гроші.

Такі, як ото колишній ректор магічної академії Північного королівства.

Звісно, не всі тікають з такою купою грошей. Тож, певно, змушені шукати роботу. Влаштовуватися у різні заклади, працювати в торгівельному кварталі, будувати маєтки та в той чи інший спосіб заробляти собі на життя.

Не дивно, що дехто віддає перевагу повернутися до нечесних способів, а не чесній праці.

Концепція так званої сірої території завжди здавалася мені дурнею. І не дарма. Сама моя присутність тут — це доказ цього.

Також може знадобитись мапа. Або мапи. У множині. Оскільки ми тут вперше, і не орієнтуємося так добре, як ті, на кого ми полюємо, це може ускладнити наше завдання, у випадку, якщо хитрість не спрацює та доведеться переслідувати когось із них.

Гадаю я зможу придбати їх у торговому кварталі, вдаючи захват від такої неймовірної подорожі. Щойно подолаю роздратування від того, що Даміан мене обійшов.

Тоді залишиться тільки вивчити їх.

Раптом екіпаж підстрибує, вириваючи мене від роздумів про роботу. Певно колесо на камінь натрапило.

Що далі ми від порту, то легше та чистіше повітря. Принаймні я більше не відчуваю запаху риби та водоростей. Натомість він наповнений ароматом прянощів, дерева, фарб та смачної їжі. Що, погодьтеся, набагато приємніше.

Щоправда, це змушує згадати мене про те, що вже час їсти, від чого мій шлунок бунтує та видає ганебні звуки просто на потіху Даміана.

Ненавиджу його за це.

— Гадаю для початку нам варто заселитися та поїсти, — всміхається він, і вже цього достатньо, щоб в мене з’явилося вперте бажання відмовитися від їжі та відпочинку, щоб одразу взятися за роботу.

Та, на щастя, зрештою перемагає голод та здоровий глузд.

Мені однаково знадобиться час, щоб розвідати обстановку, заприятелювати зі служницями та сформувати інші корисні зв’язки за допомогою лестощів, підкупу та шантажу — тут вже як пощастить.

Хай як це неприємно, не всі готові співпрацювати добровільно. І я обіймаю свою посаду саме тому, що досягаю успіхів там, де інші не можуть. Звісно, усе в межах закону. Принаймні те, що можна довести. А що ні… То не важливо.

Тут я збираюся дотримуватися того ж самого правила.

— Ну ось ми й приїхали! — широко всміхаючись, оголошує візничий, коли наш екіпаж зупиняється перед високою п’ятиповерховою будівлею, що більше нагадує якийсь маєток, ніж Таверну, яку я очікувала побачити. З великими вітражними вікнами, балконами та кам’яними статуями магічних створінь на виступах.