2.6

— Мило, що ти вважаєш, ніби мене можна змусити так почуватися, — гмикаю я, обережно складаючи рушник.

— Звісно, — Кіара знову відкидається на край ванни, та без рушника той холодний та твердий, що змушує її скривитися, хоч вона й удає, ніби це не так. Я знаю, вона занадто вперта, щоб попросити мене повернути рушник, тож я нечутно підводжуся та повільно наближаюся до неї, — для цього треба мати таку річ, як сором, а ми обидва знаємо, що він тобі незнайомий.

— Саме так, — пошепки промовляю я, а тоді кладу долоню на її потилицю, щоб підкласти під неї згорнутий рушник.

Її роздратований погляд я зустрічаю з посмішкою, а тоді повертаюся за стіл, до любовного роману, підперши щоку однією рукою.

— Ти так і будеш там сидіти? — питає вона, стискаючи пальцями край ванни. 

Я ж навіть не відриваю погляду від тексту, невимушено гортаючи сторінки. На мій подив, крім сексуальних пригод, в книзі знайшлося місце і для інтриг та таємниць, і навіть для епічної лінії. Вельми непогано насправді.

— Так, якщо не збираєшся запропонувати мені приєднатися. І, будь ласка, як вирішиш ще чимось в мене кинути, обери щось інше. Вдруге я рушник тобі вже не віддам.

Це, звісно, неправда. Як і те, що Кіара хоче, щоб я пішов.

Якби це було правдою, вона б вже мене випхала звідси, і я б їй це дозволив. Однак усе, що робить Кіара — це гра. Спроба вберегти власне обличчя, ніби страх та слабкість — це щось, чого варто соромитися. Щось, чого не маємо усі ми, без виключень.

Тихо прогарчавши щось про драконячу дупу, Кіара знову заплющує очі, ігноруючи мене, й намагається розслабитися, а я повертаюся до інтимних стосунків темної феї та двох принців з вельми цікавим підходом до цієї справи.

Хто ж знав, що їй таке до вподоби?

— Ти справді читаєш? — в голосі Кіари чується скептицизм.

— А чому ні? Цікаво дізнатися більше про твої вподобання. Не скажу, що готовий ділити тебе ще з кимось, але ця ідея використання магії для…

— Ой, ну тебе, — відмахується вона, наполовину занурюючи обличчя у воду, і я ледь чутно сміюся. Виявляється, попри любов до відвертих книжок, її досі можна знітити.

Читаючи книгу, я раз-у-раз кидаю на неї задумливі погляди.

Вона і справді добре тримається. Навіть здогадалася оточити кімнату заклинанням тиші. Не очікував від неї.

Колись Кіара не була здатна мислити у таких ситуаціях. Та, схоже, вона навчилася із цим боротися. Це викликає в мене ще більше поваги.

Навіть якщо страх нікуди не подівся.

За годину вода у ванній починає остигати, тож я трохи підігріваю її, підтримуючи комфортну температуру для неї. Й, звісно, вона це миттєво помічає.

— Тобі було необов’язково це робити, — бурчить Кіара, явно незадоволена моєю опікою, й, оскільки я не відповідаю, додає: — Навіщо ти прийшов, Даміане? Захотів пограти в захисника? Чи у турботливу матусю? Бо я — не дитина. І не леді у біді. І, якщо ти цього не помітив, чудово даю собі раду.

— Взагалі-то я прийшов тебе подратувати, — гмикаю я, не випускаючи книги з рук, — І начебто непогано пораюся із цим.

— Так,  в цьому ти майстер.

Пирхнувши, Кіара підводиться просто у ванній, здіймаючи плескіт. Вода стікає її оголеною шкірою, скрапуючи униз, та вона навіть не намагається прикритися, схрестивши руки на грудях, й з викликом дивиться на мене.

Якусь мить я дозволяю собі задивитися на неї. Вона неперевершена. Кожен вигин, її блискуча шкіра. Довге темне хвилясте від вологи волосся. Її палкий погляд. На насамперед те, як вона кидає мені виклик. Вже від одного цього в мені запалюється кров.

— Тобі краще витертися, якщо не хочеш захворіти, — спокійно зауважую я, повертаючись до читання, а тоді знову ловлю рушник однією рукою, й всміхаюся: — Хочеш, аби я тебе обтер?

— Хочеш аби я надерла тобі дупу? — примружується Кіара. Іншого я, звісно, і не чекав, тож тільки гмикаю, поки вона, пройшовши до своєї сумки босоніж, витягує з неї рожеву нічну сорочку й надягає її, прибравши зайву воду зі своєї шкіри та волосся за допомогою магії.

Тоді вона забирається у ліжко, по самі вуха вкриваючись ковдрою, й демонстративно відвертається від мене.

Звісно, я знаю що вона не спить. Хоч Кіара і подбала про сповільнене дихання та серцебиття, я — один з тих небагатьох магів, що можуть помітити різницю.

Однак я не поспішаю розкривати її брехню. Це навіть трохи мило.

Цікаво як довго вона удаватиме, що спить? Якби цього вимагало завдання, Кіара могла б провести так хоч кілька днів, але зі мною? Тут я вже не впевнений.

Можливо зрештою роздратування візьме гору над її впертістю. А може і ні. Хай там як, я лишатимуся поряд, пока цей шторм не закінчиться.

Хоча кімната оточена куполом тиші, я досі слідкую за ситуацією крізь вікно, і можу точно сказати, що він наздогнав нас і посилився.

Назовні суцільна темрява, яку раз-у-раз прорізають яскраві спалахи блискавок. Кілька разів я помічаю, як Кіара ледь-ледь здригається, а тоді затуляю його своїм мундиром.

Щойно спалахи зникають, вона помітно розслабляється, й починає дихати рівніше, а тоді я чую тихе: