2.4

✧

На повне відновлення контролю в мене йде близько двадцяти хвилин, й за цей час Кіара жодного разу не повертається. Схоже з усіх варіантів як вразити мою гордість, вона обрала ігнорувати мене. Та я знаю, що довго в неї не вийде.

Підвівшись з підлоги, я розминаю затерплі кінцівки, й роздивляюся навколо в пошуках нових пасток. Та, схоже, Кіара не витрачала час на інші способи напаскудити мені. Ані крихт, ані плям на ліжку, попри всі погрози. Навпаки, здається вона навіть ковдру розгладила, перш ніж піти. Й жодного рожевого мундиру серед одягу. Навіть список цілей залишила.

Не те щоб він був мені потрібний. Зрештою я вивчив усю інформацію про тих, кого мушу впіймати, ще кілька днів назад.

Кілька державних зрадників, один вбивця, й пара грабіжників. Всі, кому вдалося втекти за останні сімдесят років, і кому недовго залишилося гуляти на свободі.

Не тепер, коли за справу взявся я.

Я вполюю кожного, чиє ім’я опинилося у моєму списку. Хай де вони є, хай якою магією та зв’язками користуються, їм не втекти та не сховатися від мене.

Те ж стосується втікачів зі списку Кіари. Звісно, вона може захистити себе, та я буду поряд, якщо буду їй потрібен.

Цікаво хто у її списку? Я чув про кілька гучних справ, як ото ректор магічної академії, що роками грабував бюджет, а тоді втік. А також колишня цілителька, що брала участь у забороненому магічному ритуалі. Певен, є й інші.

Хай там як, вона їх піймає, і повернеться до Північного королівства. Тож в мене не так багато часу для виправлення старих помилок.

— Ну, якщо не рахувати те, що Кіара підсипала отрути тобі в суп, вона ніяк тобі не нашкодила, — гмикає Джаль, — Тож, гадаю, шанси в тебе є. Вона виглядала засмучено. 

— Так, я помітив, — похмуро промовляю я.

Я не зміг би видряпати з себе цей біль навіть пустивши у справу драконячі кігті. Її біль — це мій біль.

— Ти ж розумієш, що це через тебе? — Джаль уважно слідкує за мною своїми блакитними очима.

— Знаю, — зітхаю я.

Справді знаю.

— І що ти збираєшся із цим робити? Не думаю що пара подарунків тут зарадять. Навіть пара десятків.

— Щось вигадаю. Якщо пощастить, в нас буде близько місяця на те, щоб усе залагодити.

— На островах, досить великих, щоб ви не зіштовхувалися, — зауважує вона, сіпнувши вухом, — Кіара ховалася від тебе багато років. Впевнена, вона чкурне від тебе якнайдалі, щойно зійде з цього корабля. А ти не зможеш забути про своє завдання, тільки щоб спіймати її.

Так, це проблема. Але, здається, в мене є рішення… Звісно, Кіарі це не сподобається. Насправді якщо вона дізнається, що це було моєю ідеєю, вона мене вб’є. Але зараз це найкраще, що я можу зробити.

Всміхнувшись,  я сідаю за стіл, й беруся за перо.

Джаль примружується, напружено водячи своїми чорними пухнастими хвостами по підлозі.

— Що ти задумав? —  з підозрою питає вона.

— Побачиш…

Я не поспішаю ділитися задумом. Переважно тому, що не впевнений, що його підтримають. Та листи однаково відправляю. Одразу два. Королям Північного та Південного королівства, адже, щоб усе спрацювало, мені потрібне схвалення обох.

Тепер залишається лише чекати.

Та, здається, очікування не буде спокійним.

Десь за десять хвилин після того, як я закінчую з листами, ззовні чується грім.

Нахмурившись, я піднімаю погляд на кругле корабельне вікно. На горизонті темніють хмари, і це недобре. Тут, в морі, шторм може початися зненацька, й пересуватися дуже швидко.

— Схоже насувається шторм. І доволі сильний. Можливо ми його обженемо? — з надією припускає Джаль.

— Шанс є, — з сумнівом промовляю я, — Та, якщо не зможемо, треба бути готовими.

Гадаю капітан вже помітив що наближається. Магія та спущені вітрила вбережуть нас від страшних наслідків, однак на верхній палубі однаково буде небезпечно. І ми не зможемо пересуватися далі. Доведеться перечекати шторм.

Черговий гуркіт грому змушує Джаль піджати вуха та свої хвости, тулячись до підлоги. Певно Кіара вже теж почула. Варто перевірити її. Не думаю що їй зараз слід залишатися наодинці.

— Гадаєш вона зрадіє, якщо ти заявишся до її каюти? — з сумнівом пирхає Джаль, — Може Кіару і жахає шторм, і саме перебування на цьому кораблі, однак гордість не дозволить їй прийняти твою турботу. Вона ліпше вдавиться, ніж здасться комусь слабкою.

Так. Я це знаю.

— Саме тому я зроблю усе так, щоб вона не здогадалася що це було моєю метою.

— І як? Знову дратуватимеш її? — приречено зітхає лисиця.

— Саме так, — всміхаюся я, вішаючи камзол на спинку крісла, й Джаль несхвально хитає головою.

— Ти невиправний. Мабуть, тому вона від тебе і втекла. Ви, дракони, просто нестерпні, коли закохані. Ніби малі діти з улюбленими іграшками.