2.5

— Як на духа, ти приділяєш цьому забагато уваги, — пирхаю я, наближаючись до дверей. Краще мені знайти Кіару, перш ніж шторм дійде до нас.

— Я не завжди була духом, — нагадує Джаль, ліниво розтягуючись на підлозі. В такі миті вона більше нагадує звичайну лисицю, ніж духа. Якщо не рахувати хвости.

— Ти ще пам’ятаєш своє життя?

Я притуляюся плечем до стіни, склавши руки на грудях.

— Місцями. Це було багато років тому, Даміане. Були зовсім інші часи. Але кохання працювало так само. Якщо хочеш її повернути — однієї тільки гри буде мало. Доведеться бути щирим.

Звісно, Джаль має рацію.

Втім, не сказав би, що Кіара не знає як я до неї ставлюся. Хоча не виключено, що вона списує більшість моїх вчинків на інстинкти та темперамент.

— Я поговорю з нею, щойно випаде нагода, — обіцяю я, а тоді йду.

Каюта Кіари розташована в іншому кінці коридору. Я точно знаю де вона, бо завчасно дізнався про розміщення представника Північного королівства. Й, щойно наближаюся до дверей, запевняюся у тому, що Кіара там.

Питання тільки в тому, чи вона мене впустить.

Зробивши глибокий вдих і повільний видих, я стукаю у двері, однак не чую відповіді. Тоді стукаю знову й усе повторюється.

Я напружуюся, несвідомо торкаючись меча на поясі. Мені це не подобається.

— Кіаро? — питаю я. Та вона знову не відповідає. Я нахмурююся, й додаю гучніше: — Кіаро, якщо ти не відповіси, мені доведеться зайти.

Якби вона мене чула, вже б сказала, щоб я забирався. Та вона цього не робить. Єдине, що я чую — черговий гуркіт грому, і не збираюся більше чекати.

На злам замку та магічного захисту в мене йде близько хвилини, за яку я встигаю уявити багато різних не дуже добрих речей. Та аж ніяк не оголену Кіару, у ванній посеред кімнати, з паруючою водою, що майже не приховує від мене жодних її принад.

— Якої криги, Даміане?! — гарчить вона, розлючено витріщаючись на мене, коли я застигаю на порозі. Від різкого руху трохи води переливається за край ванни. Обличчя та вуха Кіари палають вогнем, — Хто тобі дозволив ось так до мене вриватися?! І, заради темряви, годі вже витріщатися на мене! 

Ігноруючи її останню фразу, я складаю руки на грудях та спокійно питаю:

— Я кликав тебе, хіба ти не чула?

— Нічого я не чула! Якщо ти не помітив, я навісила на кімнату закляття тиші, щоб не чути цього дурного шторму, і намагалася розслабитися!

— І як, вийшло? — вигинаю брову я. Дражню її. І це спрацьовує.

— Виходило, поки ти не з’явився! — раптом вибухає вона.

От темрява, тепер я почуваюся дурнем.

— Якщо не збираєшся йти, принаймні зачини дурні двері, протяг впускаєш, — роздратовано гарчить вона, — І поверни заклинання тиші.

Я так і роблю. Передусім тому, що не хочу, аби у цієї сцени були свідки. Й, бо справді хвилююся, хоч і не показую цього.

Якби Кіара дізналася, що я хвилююся через неї, вона спробувала б мене вбити. Бо не терпить жалю до себе.

— Схоже в тебе усе під контролем, — гмикаю я, розслаблено притуляючись спиною до стіни, а тоді удаю, що розглядаю оздоблення кімнати, котре анітрохи не відрізняється від моєї каюти.

— Рада, що помітив. То може підеш собі?

— О, я краще залишуся. Гадаю я маю повне право подратувати тебе, оскільки ти мене отруїла.

— Ти мене зв’язав! — гарчить вона, не стримуючи гніву.

— Ти влізла в мою каюту, — невимушено нагадую я.

— Гаразд. Роздивляйся. Тільки стули пельку, — Кіара пирхає, а тоді заплющує очі, розслаблено відкидаючи голову на рушник. Як, мабуть, і лежала, перш ніж я вломився до неї.

Я ж займаю одне з крісел біля вікна, звідки можу дивитися тільки на її маківку, й, ніби між іншим, цікавлюся:

— Сподіваюся ти не збираєшся спати у ванній?

— А що, хвилюєшся? — пирхає вона, — Не бійся, я не настільки дурна, щоб отак втопитися. Тож тобі не доведеться складати дурнуватий рапорт для Вільярда та Фіцджеральда.

— Радий чути.

Щоб чимось себе зайняти, й трохи менше думати про оголену жінку за три кроки від мене, котру я кохаю найбільше у цьому проклятому житті, я беру до рук книгу, що лежить на столі, очікуючи побачити записи щодо втікачів-злочинців. Або ж список її особистих ворогів, який очолює моє ім’я. Та з подивом виявляю любовний роман, розгорнутий просто посеред еротичної сцени.

І ні, я не упереджений. Я нормально ставлюся до такого роду літератури. Але не очікував, що Кіара читатиме про секс утрьох, ще й описаний в таких яскравих подробицях, що в мене навіть кінчики вух запалали.

— Якщо тебе це шокує, другу частину краще взагалі не відкривай, — пирхає Кіара.

— Є друга?

Я навіть не питаю як вона дізналася що я відкрив її книгу. Певно почула шурхіт сторінок, і те, як я ледь чутно вдавився повітрям.

— Так, у сумці. Але навіть не думай там лазити. Я щойно зігрілася і не хочу вилазити з води, поки вона гаряча, щоб надерти тобі дупу.