2.2

Якщо вже доля дає мені другий шанс, було б дурістю ним не скористатися.

— Впевнений, що варто залишати її там саму? — раптом питає Джаль, мій приручений дух проклятої лисиці, матеріалізувавшись з повітря.

У звичайному стані розміром вона заледве доходить мені до пояса. Однак усе це омана. Джаль — чорна лисиця, що має дев’ять хвостів та харчується тінями та вміє переміщатися ними й ховатися у них.

Так, відомості про Кіару я переважно отримував саме від неї.

 — Не боїшся, що вона вибереться і розтрощить твою каюту? — питає вона.

Якби на її місці опинився будь-хто інший, я сказав би Джаль, що це неможливо, але Кіара завжди дивувала мене. Тож хтозна. Можливо вона знайде спосіб обійти й ці чари?

Ця думка викликає в мене посмішку, й Джаль несхвально примружується.

— Як на того, хто розізлив її, ти аж надто розслаблений. Насправді ти ледь не сяєш. Невже такий радий, що вона тут?

Я навіть не намагаюся заперечувати очевидного.

— Ти навіть не уявляєш.

— Уявляю, — гмикає Джаль, — Чи ти забув про всі ці рази, коли ти наказував мені за нею шпигувати? Коли я годинами мусила споглядати, як вона вибирає собі сукні та туфлі? Неймовірне марнотратство моєї сили, між іншим!

— Вибач за це, — прискаю я, — Ти ж знаєш, я тебе дуже ціную.

Джаль любить жалітися, та насправді вона дуже вірна. Я завжди знаю, що можу покластися на неї. Тоді, коли королева отруїла Кіару, саме вона врятувала її, підказавши Торну де шукати.

І вона ж слідкувала за її відновленням для мене.

— Знаю. То що ти робитимеш, коли вона знищить меблі у твоїй каюті? — питає вона.

— То ти навіть не сумніваєшся у тому, що вона зможе це зробити?

— А ти сумніваєшся? Вона досвічена магиня, що кілька років працювала головною королівською шпигункою. До того ж, тепер вона зла і жадатиме помсти. А це, знаєш, дуже ефективний рушій.

— Займу її каюту, — гмикаю я.

— Вона вб’є тебе, а я на це дивитимуся, — втомлено зітхає Джаль. Та я на це тільки всміхаюся.

— Ми обидва знаємо, що це неправда. І не тільки тому, що ти зникнеш, щойно я помру.

— Можливо, — зрештою визнає Джаль, змахнувши величезним віялом з дев’яти пухнастих хвостів, — Але вона таки спробує це зробити. І мені складно її за це засуджувати.

— Чекатиму із нетерпінням.

Мені подобається, коли вона показує свої милі гостренькі зубки. Й ще більше — коли намагається вкусити мене.

У відчаї Джаль стогне:

— Нащо ти її провокував? У вас і без того складні відносини!

— Повір, звичайна розмова їх анітрохи не поліпшила б, — пирхаю я, йдучи коридором.

Насправді я не мав планів на найближчу годину. Хіба що трохи провітрити голову й вирішити що робити далі. Тож я направляюся на палубу.

На відміну від Кіари, я дійсно насолоджуюся часом, проведеним на кораблі. Хитка палуба, шум хвиль, морський бриз та запах моря — усе це рідне та звичне мені. Зрештою, я більшу частину життя провів на кораблі, тож не маю із цим проблем.

Спершись руками на край верхньої палуби, я глибоко вдихаю свіже морське повітря, наповнюючи легені. А тоді, розплющивши очі, дивлюся на небосхил.

Досі нам щастило з погодою, і я сподіваюся, що так буде і далі.

— А кілька годин у пасці у твоїй каюті поліпшать? — фиркає вона.

— Можливо, — спокійно відказую я, чудово усвідомлюючи, що це не так.

— Ти невиправний, — хитає головою Джаль, — Ти міг розповісти їй, знаєш. Пояснити що сталося тоді, перед її втечею, а не дражнити її ще більше.

— Це б нічого для неї не змінило, — спокійно промовляю я, — Кіара вже зробила висновки.

— Вона вважає, що ти заплатив її батькам, щоб ті схвалили ваш шлюб. 

— Вони справді отримали б вигоду, якби це сталося, — зауважую я. Та Джаль не здається.

— Вона думає, що ти ледь не вбив того герцога, бо той поцілував її руку під час балу!

— Це одна з причин, — гмикаю я.

Я б збрехав, якби сказав, що не мріяв відірвати йому голову, відколи він вперше доторкнувся до неї. Але я був чемний. Принаймні деякий час.

— Він намагався напоїти її та скористатися! Ти мав повне право втрутитися!

І втрутився. Тепер він вже нікого не напоїть. Та, ймовірно, ніколи не матиме спадкоємців. Але найголовніше — його позбавили титулу та відправили у вигнання.

Катюзі по заслузі.

Насправді цьому виродку пощастило, що я його не вбив.

— А як щодо того барона? Кіара впевнена, що ти викликав його на дуель, бо той зробив їй комплімент!

— Не те щоб це було брехнею. Просто це не єдина причина.