1.5

Стиха пирхнувши собі під ніс, я повертаюся униз, до кают.

Якщо вже він веселиться на палубі, перевіримо його каюту. Звісно, я не знаю яка саме з усіх належить йому, та це не так складно дізнатися.

Можливо я і не маю драконячого нюху, та знайти місце зі зброєю та його речима — легко. Тим паче, що я точно знаю, що вони десь на цьому кораблі, а не мушу обшукувати кожен кут цілої флотилії.

Звісно, зачинені двері не є проблемою. За життя я зламала стільки магічних та не магічних захистів, що і не злічити. Тож, який би захист він не наклав на двері, я пройду.

Насправді це навіть полегшить моє завдання. Він доволі сильний та обережний маг, тож його каюта має бути найзахищенішою серед усіх. Тож, з цього і почнемо.

Я перевіряю кожну з них: одну за іншою. Деякі виявляються відчиненими та практично порожніми, якщо не рахувати пригвинчених до підлоги меблів. Деякі — зачинені, проте на такі простенькі замки, що їх могла б відкрити навіть недосвічена дитина з пером для письма.

Частина кают просто зайнята звичайними пасажирами, що їдуть на острови поторгувати та відпочити, витрачаючи гроші. І точно не думають про те, як вполювати усіх злочинців зі списку.

Щасливі.

Втім, я краще проведу час, полюючи на втікачів, ніж лежачи на гарячому піску біля великої солоної калюжі під назвою “море”, й витрачаючи шалені гроші на різний непотріб. І, якщо повторити собі це разів сто, можливо я справді у це повірю.

Зітхнувши, я наближаюся до чергових дверей, і, знов не помітивши жодної перешкоди, очікую побачити за ними не те, що шукаю. Однак це його каюта.

Я знаю це. Хоч, на перший погляд, вона аж ніяк не відрізняється від інших кают. Такі самі меблі. На виду жодних особистих речей, що вказували б на їхнього власника. Але це його запах. Тут він усюди.

І, якщо цього мало — кутик ковдри загорнутий в ідеальній симетрії до подушки.

Дрібниця? Так. Божевілля? Жодних сумнівів.

І захист. Він точно є. Просто його важче помітити.

Даміан розумний. І практичний. І, хоч як неприємно це визнавати, він не просто так обіймає свою посаду в Південному королівстві.

Проте і я свою не за гарні крильця отримала.

Тож я зупиняюся та підключаю до справи магічний зір, вивчаючи фон на ознаки магічного втручання. А тоді, помітивши крихітний “вузлик”, посміхаюся своїй майстерності.

Якби на моєму місці опинився хтось інший, скоріш за все, не помітив би його, і потрапив би у пастку. Але для мене це — що тістечко з’їсти!

Я добре знаю, як обійти такий захист, бо сама часто користуюся схожим. Зокрема на стратегічно важливих місцях та предметах у палаці для Вільярда.

Цей захист — свого роду “сповіщення”. Якщо хтось наблизиться, спробує поритися в них чи навіть дихне на них — я дізнаюся. І знайду злодюжку за допомогою такого собі “світляка”, непомітного для всіх, крім мене.

Тож я концентруюся й знаходжу лазівку. Слабке місце. Однак не поспішаю ним користуватися, адже сама полюбляю перетворювати їх на пастки. Так сталося і з його чарами. Під ними виявилося подвійне, навіть потрійне дно.

Знаю, це не мало б мені подобатися. Але я обожнюю виклики.

Якщо не рахувати колишню королеву Південного королівства, що обдурила та отруїла, а тоді ледь не вбила мене, за ці роки я майже не стикалася з гідним супротивником.

Так, я розпещена. І я це визнаю.

Зрештою, розплутування магічної лазівки так захоплює мене, що я більше не помічаю нічого навколо.

Ну… Я досі дослухаюся до звуків та інших чуттів. До того ж, я залишила власну пастку в коридорі та за дверима, щоб дізнатися та заховатися, коли раптом хтось наблизиться.

Однак магія мовчить. Нічого не чутно, і я з захватом та насолодою занурююся у магічне плетиво. Переважно тому, що це чудово відволікає від думок про хвилі, те, що я досі на кораблі, і в кращому випадку застрягла на ньому на кілька днів разом із Даміаном, в чию каюту я влізла, щоб знайти більше інформації про його цілі, і, можливо, докази того, що він тут через мене.

Можливо в мене просто параноя. Можливо він справді не впізнав чи забув мене. Чи за роки знайшов способу позбутися нашого зв’язку. Можливо… Але, якщо ні… Тоді в мене серйозні проблеми.

Хай там як, про ворога слід знати якомога більше. А про ворога, з яким маєш працювати — тим паче. Особливо якщо ви застрягли посеред моря, і ніщо не заважає йому вас притопити.

Мені залишається один крихітний, малюсенький вузлик, коли раптом за спиною чується хрипке:

— Я можу додати ще кілька, щоб було цікавіше.

Тут важливо зрозуміти кілька речей.

По-перше, я дійсно дуже люблю виклики. А цей захист був дуже цікавим викликом. Одним з найцікавіших з усіх, що мені до цього траплялися.

По-друге, коли я захоплююся, я дещо… Дивна. Дехто каже, що я “на своїй хвилі”. Тож, замість відреагувати як будь-який нормальний злодій, я не обертаюся та промовляю:

— Але там нема куди, хіба що накинути ще три перехресних плетива, застосовуючи четверту формулу та закріпити…