1.2

✧

До ранку я готуюся до подорожі. Збираю речі. Вивчаю списки злочинців, яких маю впіймати. Їхні анкети. Гострю зброю. Перевіряю зілля та порошки, які можуть згодитися у справі. І намагаюся не думати про те, скільки годин проведу, гойдаючись у хвилях.

Хтось може подумати, що, якщо в тебе є крила, тобі нема чого боятися втонути.

Він просто ніколи не бачив, як гинуть виснажені птахи. Особливо якщо тих застане буря посеред моря. Плюс крила нічим не допоможуть мені, якщо я вже впала у воду.

Не питайте звідки я це знаю. Відповідь вам не сподобається.

Хай там як, я роблю усе, щоб удати, ніби сама думка про те, щоб ступити на корабель, не викликає в мене панічного жаху. Не солідно. І, як і будь-яка інша слабкість, зовсім не те, що слід показувати будь-кому. Не тільки своїм ворогам.

Мені також не дуже подобається перспектива співпраці з невідомо ким. Проте це можна пережити. Нехай. В кожного з нас свій список. Острови великі. Нам навіть не обов’язково бачитися, щойно ми зійдемо з корабля.

Зрештою, мені навіть не потрібна нічия допомога. Це моя робота — збирати інформацію. Залишатися непомітною. Невидимою. Розшукати кількох гівнюків і начепити їм браслети на руки — що може бути простіше?

Я впораюся із цим за кілька днів і повернуся. І більше не дам Вільярду причин сумніватися у моїх навичках.

Коли сходить сонце,  я вже чекаю на корабель у порту. Дивлюся на море, на хвилі, і намагаюся удати, що це лише велика ванна. Ванна із сіллю. І морськими чудовиськами, що зжеруть мою плоть і залишать мої кістки спочивати на дні морському.

Так, це буде довга подорож.

— Ти вже тут, — я обертаюся на голос Вільярда. Не чекала що він прийде проводити мене. Хоч ми й друзі, в нього завжди багато справ. В короля завжди багато справ.

— Звісно, — я всміхаюся, попри напругу, — Я ніколи не запізнююся.

Якщо не отруєна королевою-психопаткою.

Мені неприємно про це згадувати, як і визнавати поразку. Та від минулого не втечеш. Однієї помилки достатньо, щоб усе зіпсувати. Достатньо, щоб хтось постраждав.

Вільярд всміхається, і на мить ця усмішка здається мені винуватою. Це, звісно, дурниці. З нас двох саме мені слід відчувати провину. Через мене він та його сестра ледь не загинули.

Таке не прощають.

Проте він не лише не пригадував мені це і не дорікав, а й залишив своєю шпигункою. І якимось чином це підсилює моє почуття провини сильніше, ніж якби він мене звільнив чи зненавидів.

Можливо, якщо цього разу я впораюся, зроблю усе ідеально, зможу забути про це і йти далі. Можливо Вільярд і сам думав про це. Можливо тому й обрав саме мене для цього завдання.

— Кікі, — тихо промовляє він, вириваючи мене з роздумів, і моя посмішка ширшає. Фальшива і знервована. Втім я мушу тримати обличчя.

— Так?

— Бережи себе. Там достатньо покидьків. Не всі вони в списку.

Я киваю, вдячна за його турботу. Звісно, я знаю в яку діру збираюся влізти. Вільні землі — справжній рай для торгівлі. Там можна дістати та продати будь-що за відповідні гроші. Та водночас там процвітає злочинність. Піратські кораблі, пограбування, збройні напади, темна магія — хоч греблю грати.

Так буває, коли місце починає приймати та захищати всіляких мерзотників.

Як і будь-що у цьому світі, свобода має свою ціну.

— Звісно. Я зможу про себе подбати, — м’яко промовляю я, плескаючи себе по стегну, де, як Вільярд чудово знав, знаходяться піхви з кинджалами, закріплені на спеціальні ремені.

І це не єдине місце, де я ховаю зброю.

Тож, навіть якщо мій магічний резерв буде виснажений, я зможу протистояти майже будь-якому супротивнику. Я навіть прихопила кілька універсальних та рідкісних протиотрут, просто про всяк випадок.

Більше ніхто не наскочить мене зненацька.

— Знаю. Та однаково хвилююся. Сподіваюся ти спрацюєшся з тим, кого відправили від Південного королівства. Знаю, ти не любиш працювати у команді. Та, будь ласка, не роби усе сама. Я хочу, щоб ви співпрацювали.

Бо він думає, що я не впораюся. Бо я вже не впоралася.

— Зроблю усе можливе, — обіцяю я. Хоч і не дуже добре уявляю як саме, — До речі, ти дізнався хто це?

— Так. Фіцджеральд запевнив мене, що він має досвід у розвідці та веденні бою. Він не буде баластом.

— Добре.

Я киваю. Наразі це все, що мені необхідно знати. Головне, що мені не доведеться бути нянькою для іншого мисливця за головами. Інше мене не хвилює. Байдуже як його звати, чи є в нього домашня мантикора, і чи має він алергію на шоколад.

Ми не мусимо стати найкращими друзями, ділитися таємницями та плести одне одному кіски. Головне аби він не плентався в мене під ногами.

— Ви зустрінетеся вже на кораблі. До речі, ось він.

Щойно Вільярд це каже, я обертаюся.

Я була впевнена, що підготувалася до цієї миті. Що змушу себе ступити на корабель та якось пережити кілька годин у каюті.