Глава 8. Повернення блудного раба

Розділ 8. Повернення блудного раба

Побачивши, що залякати мене не вдається, звір знову пирхнув – мені здалося, що глузливо.  Відштовхнув палицю подалі і тільки після цього відпустив, припавши на черево.

– Не бійся, вона фальшива. Придивися, це бутафорія. Ха, невже ти вирішив, що відібравши її, я стану слабкішим? Хоч, як на мене, ти виглядаєш куди небезпечніше.

Я б сказав, що виглядав він, як тварина, яка хвора на сказ або ще на щось не менш заразне. Він загарчав і припав на передні лапи, готуючись до стрибка. Його хвіст нервово бив з боку на бік.

Цікаво, а чому я без хвоста? Раз мене демоном називають.

– Не розумію, що з тобою не так. Ти якось визначся, захищати мене хочеш чи нападати.

Бо я звик покладатися на чуття, а цим він мене збиває. Відточив його, щоб реагувало лише на пряму загрозу життю. Що не один раз мене рятувало. Хоча зі сторони виглядало, ніби нереально щастить. Ось тільки за таку вдачу доводиться платити.

Так що прокушена нога – це насправді дрібниця.

Для перевертня, яким я був раніше. А ось для людини – це проблема.

– Слухай, а яким чином ти перетворився? Що для цього зробив? Я теж не проти такої форми.

Звір сховав пазурі і витріщився на мене, як на ідіота.

А що я? Ніколи не втрачав можливості використати зворотний ефект, коли після подвійного перетворення, рани на тілі людини затягувалися значно швидше. І мені дуже хотілося повернути цю здатність. Судячи з зовнішньому вигляді кота, він про цей нюанс не знає.

– То ти навіть не знаєш, як повернутися назад у людський вигляд? Ну, якщо хочеш, я можу спробувати дізнатися, як це зробити. Або дістати відповідне зілля, проте це буде ще складніше. Тут недалеко має бути табір одних…

При слові «табір» він знову вишкірився і смикнув пораненою лапою.

– Гаразд, гаразд, я не змушуватиму тебе туди заходити. Просто будь десь неподалік, щоб я міг тебе знайти і повідомити про результат.

Не знаю, навіщо це роблю. Може, уявив себе на його місці? Видно ж, що місцеві чомусь таких як він не шанують. З іншого боку, раптом це таке покарання, за злочини, а я втручаюся? Як би там не було, а розвідати що до чого, треба.

Оце вляпався. Ще одне побічне завдання впало на мою голову. Але я сам напросився, отож візьмуся – це буде моєю платою за везіння.

Прив'язка слуги вела вперед, не даючи змоги збитися з напрямку. Звір м’яко йшов поруч, а я пильно стежив за кожним його рухом – так і вчився, як не втрапити в чергову халепу. З ним дорога долалася швидше.

– А ти виявляється досвідчений.

Він ніяк не відреагував на похвалу. Відбив чергову комаху з такою силою, що вона врізалася в кору, та так там і лишилася.

Стемніло настільки, що здалеку стали помітні відблиски вогнищ на стовбурах дерев. Все ж таки це не той ліс, до якого я звик, а значить спати без намету та захисту навколо табору не варіант. Звір зупинився, озирнувся, гаркнув щось попереджувальне і зник у кущах.

Мені здається, чи я почав його розуміти? Озирнувшись, теж почув шелест, який наближався все ближче і поспішив до табору. А невдовзі його побачив, ті самі п'ять наметів і кілька вогнищ. Біля яких порались слуги та неголосно розмовляли, пахло смажним м’ясом та травами. Схоже, наближався час вечері. Це я вдало зайшов. Де там мій господар?

Щойно підійшов до табору, відчув, ніби перетнув невидиму грань – дуже схоже на перехід між двома світами. І впав: поранена нога залишилася з того боку, на темній стороні. Схоже, магічний бар’єр намагався зупинити не мене, а те, що вже встигло поселитися в нозі. Воно точно йому не подобалось.

– Треба ж, повернувся.

– Як він взагалі вижив?

– Зрозуміло чому, він же демон.

Перешіптувалися слуги, але близько не підходили.

– Якісь проблеми? – з перебільшеною зацікавленістю спитав Блідий, недбало тримаючи меч на плечі. – Можу допомогти.

Здогадуючись, яку допомогу він хоче запропонувати, я, поспішно обмотав ногу кофтою і відчув полегшення – обманка спрацювала, пропустивши її через бар'єр. Щоб усередині рани не було, ніхто не став би заради мене знімати захисну огорожу. Добре вже те, що вона не була такою ж сильною, як у призовному колі.

– Проблем немає.

– Шкода! Агов, Генсін, тут твоя пропажа знайшлася!

Якийсь він сьогодні надто добрий. Мабуть смачно повечеряв.

Досить дивно, що окрім самих магів, до мене ніхто не наближався, навіть із цікавості. Не те щоб мені потрібна була їхня увага, просто це природна риса людини. Може, бояться? А ще, здається, ніхто не чекав, що я повернусь. Ніхто, окрім Чорного мага, на обличчі якого промайнула посмішка. Нічого не розумію.

У намет мене не пустили. Невдоволений Генсін стояв поруч, раз у раз поглядаючи всередину, ніби в нього ось-ось молоко збіжить.

Я ж займався обробкою рани, неквапливо виколупуючи з неї личинок. Болю не було – нога оніміла. Щоправда виглядала наче не моя – розпухла, важка. Мабуть через те, що я на неї постійно наступав. Сподівань, що вдасться таким чином, розчавити непроханих квартирантів не виправдалися, навпаки –  проблем побільшало. Цілком можливо, у того кошака була схожа халепа. Відкрита рана в лісі – ідеальний розплідник для різної зарази.