Глава 6. Підтвердіть членство в групі пригодників

Перше, що здалося дивним, коли прийшов до тями, що більше не зв'язаний. Друга дивина, нічого не боліло, бадьорість хлюпала через край, відчуття таке, ніби виспався на два дні вперед.

Очевидно, що це ефект від лікувальної магії. Але це радше тривожна, ніж радісна новина. Я знаю, як таку магію можна поєднувати з рабством – не помреш, доки не накажуть. Суцільна безвихідь та морок. Можливо, перегинаю палицю і зайве хвилююся, раптом вони все ж далекі від подібних розваг. Але краще все-таки перестрахуватися і залишити собі кілька прогалин, через які потім можна вирватись.

Адже не вірю я в добрих магів.

Поки розмірковував та робив вигляд, що мені все ще кепсько, непомітно оглядався, і зауважив, що «м’ясні» палатки зникли. На галявині, окрім п'ятьох магів, були присутні ще вісім людей, одягнених простіше і без палиць з кристалами. В деяких за спинами рюкзаки.

Таке враження, що вони чекали лише на мене і були дуже невдоволені затримкою.

– А ви щось тут шукаєте? – несподівано поцікавився я, підводячись. Раптом спало на думку, що вони можуть шукають те саме, що потрібно мені. Або ж воно знаходиться десь поряд. У будь-якому випадку, я вже до них прив'язаний і поки не знайду спосіб як цього позбутися, буду за ними слідувати.

– А тобі яке діло? – огризнувся Блідий.

– Та так, подумав, що можу допомогти в пошуках. Я ж професійний шукач.

– Не набивай собі ціну, ми ще не вирішили, що з тобою робити. Краще скажи, що то було? Чому після зцілення ти не прийшов до тями?

– А, це, – я постарався приховати посмішку, ніби ховав за нею незручність. – Я завжди після зцілення непритомнію. Сутність така, можна сказати, хвороба. Непереносимість.

– Що за нісенітниця. Ти часом не брешеш? – проникливо поцікавився Чога.

– Це легко перевірити. – Блідий навіть не приховував, що його подібна ситуація вельми розважала. Саме подібних людей варто було остерігатися, він міг, як нагородити, так і покарати, тільки тому що йому так закортіло. – Еріка використай на ньому іще раз зцілення.

– Ні, не треба, – я виставив долоні вперед. – Навіщо даремно використовувати зцілення на тому, хто і так здоровий. Це ж витрата ресурсів. Тим паче у такому небезпечному місці. Треба бути економнішим.

Побільше страху напустити в голос, щоб вони не сумнівалися. «Непритомність» мені зараз ні до чого.

– Гаразд, згоден, це можна й потім перевірити. А зараз, стань переді мною на коліна.

– Чого це раптом, Чоганши? – здивувалася панночка Блазень.

– Просто перевіряю, наскільки він мені підкоряється. Адже демонам заборонено схилятися перед людьми.

– То ти його ще й принизити вирішив?

Поки вони базікали, я прислухався до внутрішніх відчуттів. І не знаходив нічого, що змусило б мене виконати наказ. Невже їхня магія настільки непомітна? По тілу пройшлося тремтіння, попереджаючи, що ще й як помітна.

Втім, зіграти покірного дурника – не найгірший план. Але, схоже, не встиг. Магія любить несподіванки.

– Щось не так, – засумнівалася Жовтянка, відступаючи на кілька кроків. – Він уже мав виконати наказ.

Промах. Плюхатися зараз, значить виставити себе гальмом, або клоуном, який саме вдає, ніби підкоряється. Як же з нею складно. Кожен рас зіштовхуючись із якоюсь новою магією, вона підносить мені сюрпризи.

– Давай я спробую, – Блідий направив на мене меч, кінчик якого небезпечно торкнувся шиї.

– Що ти задумав? Він тебе все одно не послухає, – втрутилася панночка Блазень. Ніяк не можу вхопитися та запам’ятати її ім’я.

– Мені дуже не подобається його погляд, то ж накажи йому не рухатись.

– Він потрібен мені живим, то ж якщо ти його пошкодиш…

– Не хвилюйся, я воїн і не вбиваю беззбройних.

Я витріщився на цього зухвалого брехуна, намагаючись запам’ятати кожну рису його обличчя. Та й Чорний теж не ліпший, всього лише кілька годин тому вони намагалися мене всі разом вбити, а зараз я їм для чогось потрібен? І далеко не факт, що їх зацікавила моя пропозиція допомоги в пошуках. 

– Гаразд, – погодився Чога. – Стій і не рухайся.

Коли на тебе замахується людина із гострою залізкою, дуже складно придушити інстинкти і намагатися не ухилятися, то ж я й не зміг – пригнувся.

Жінки ахнули й відсторонилися, а Чорний маг націлив палицю на мене. Невже знову буде другий раунд салочок?

– А тепер, нехай наказ віддасть Генсін, – голосно промовив Блідий, щоб його гарантовано почув Синій, що знаходився на іншому кінці галявини. Схоже, він просто сидів на рюкзаку і чекав, коли все закінчиться й можна вирушати далі. Судячи з усього,  те, що тут відбувалось, його анітрохи не хвилювало.

– Не рухайся, – слухняно виконав він наказ, таким байдужим тоном, що навіть дресирований вовкодав його не послухав би.

Блідий тут же замахнувся своїм тесаком, а я раптом усвідомивши, що не в змозі поворухнутися,  заплющив очі.

Лезо, просвистіло десь за лічені міліметри від шевелюри, можливо навіть зрізавши пару волосків і ... бздин. Голова мимоволі хитнулася, коли меч відбив кінчик рога. «Наказ» відпустив, але я так само продовжував стояти, паралізований раптовою думкою, що до сих пір підсвідомо покладаюся на регенерацію, якої вже немає. Ця звичка може дорого мені обійтися, якщо я не перелаштуюсь.